Місцеві бюджети в умовах війни залишаються одним із ключових індикаторів стійкості держави. Вони відображають не лише фінансові можливості громад, але й здатність системи публічних фінансів підтримувати критично важливі послуги, реагувати на безпекові виклики та забезпечувати базові потреби населення. Аналіз результатів за перше півріччя 2025 року дозволяє оцінити, наскільки ефективно працюють механізми міжбюджетного вирівнювання, які галузі потребують найбільшої підтримки та де посилюється регіональна асиметрія.

Місцеві бюджети України у 2025 році опинилися під безпрецедентним тиском війни. Водночас саме вони залишаються фундаментом життєдіяльності громад – забезпечують освіту, медицину, соціальний захист, утримання критичної інфраструктури та реагування на нові виклики. Перше півріччя 2025 року показало як сильні, так і вразливі сторони фінансової системи місцевого самоврядування.

Попри складні умови, громади продовжують демонструвати адаптивність. Зберігається приріст власних доходів у більшості територіальних громад, хоча регіональні відмінності залишаються значними. Державна підтримка через трансферти відіграє критичну роль, особливо для прифронтових і постраждалих територій, де місцеві бюджети не мають достатнього фіскального потенціалу.

Разом із тим, структура видатків свідчить про зростання навантаження на утримання органів місцевого самоврядування, підвищення витрат на оплату праці та енергоносії, а також необхідність фінансування оборонних і безпекових заходів. Це обмежує можливості громад спрямовувати ресурси на розвиткові проєкти та капітальні інвестиції.

Додатковим викликом залишається інфляційний тиск. Навіть при номінальному зростанні доходів і видатків реальна спроможність місцевих бюджетів суттєво знижується, що посилює ризики розбалансування. Водночас у частини регіонів спостерігається позитивна динаміка – насамперед там, де громади змогли зберегти економічну активність та податкову базу.

Аналітичний огляд, підготовлений експертом шведсько-української програми Polaris «Підтримка багаторівневого врядування в Україні» Ігорем Онищуком, узагальнює ключові результати та тенденції виконання місцевих бюджетів у першому півріччі 2025 року. Матеріал дає можливість не лише оцінити поточний стан, але й зрозуміти, які стратегічні рішення потрібні для збереження фінансової стійкості громад у воєнний час.

У першій половині 2025 року спостерігається помітна розбіжність між динамікою державного бюджету та місцевих бюджетів. Державний бюджет продовжує формувати значний дефіцит: від –15,2 млрд грн у січні він поступово зріс до –161,1 млрд грн у травні, а в червні сягнув –147,7 млрд грн. Сукупно за півріччя дефіцит державних фінансів склав –550 млрд грн, що демонструє системний тиск воєнних витрат на державні фінанси.

На відміну від цього, місцеві бюджети демонструють більш збалансовану картину. У січні вони мали позитивне сальдо +19,2 млрд грн, у лютому +9,4 млрд грн, далі профіцит поступово знижувався (березень +6,2 млрд грн, квітень +6,3 млрд грн, травень +3,6 млрд грн), а в червні зафіксовано дефіцит –72,3 млрд грн. У підсумку півріччя місцеві бюджети завершили з невеликим плюсом у +39,5 млрд грн.

Таким чином, місцеві бюджети залишаються більш фінансово стійкими завдяки стабільним власним доходам та системі трансфертів, тоді як державний бюджет зосереджений на фінансуванні оборони та критичних витрат, що неминуче формує високий дефіцит. Це підтверджує, що система децентралізованих фінансів дозволяє громадам зберігати базову стійкість навіть в умовах загальнонаціонального бюджетного навантаження.

Аналіз доходів загального фонду без урахування трансфертів показує чітку тенденцію зростання протягом останніх років, проте з різною інтенсивністю на державному та місцевому рівнях.

Державний бюджет у першому півріччі 2025 року продемонстрував безпрецедентний приріст доходів – 1 083,8 млрд грн, що на 24,1% більше, ніж за аналогічний період 2024 року, та майже удвічі більше, ніж у 2021 році. Зростання державних доходів особливо різко проявилося у 2022–2025 роках: з 591,6 млрд грн у 2021 році до понад трильйона гривень у 2025-му (+83% за чотири роки). Це свідчить як про інфляційний ефект, так і про посилення податкового навантаження та концентрацію доходів на центральному рівні.

Місцеві бюджети у першому півріччі 2025 року забезпечили 245,9 млрд грн доходів, що на 17,8% більше, ніж у 2024 році, і є найбільшим показником за останні вісім років. Водночас динаміка доходів місцевого рівня виглядає більш помірною: після зростання у 2018–2021 роках, у 2023 році зафіксовано зниження на 4,4%, що пов’язано із вилученням військового ПДФО, проте у 2024–2025 роках відбулося відновлення. Це свідчить про певну нестабільність та залежність від дій на державному рівні щодо централізації окремих доходів.

У підсумку, у першому півріччі 2025 року доходи державного бюджету зростали швидше, ніж місцевих, що зумовлює посилення дисбалансу між центром і громадами. Водночас позитивна динаміка на місцях (+17,8%) підтверджує, що територіальні громади зберігають здатність формувати власну дохідну базу, хоча темпи зростання істотно поступаються державному рівню.

На графіку простежується динаміка частки місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету (без трансфертів) за 2017–2025 роки.

Упродовж 2017–2022 років ця частка коливалася у відносно стабільних межах – від 22,3% до 24,4%, що свідчило про збереження більш-менш збалансованих пропорцій між державним та місцевим рівнями. Пік зафіксовано у 2022 році – 24,4%, після чого почалося різке зниження.

У 2023 році частка місцевих бюджетів у доходах зведеного бюджету впала до 17,8%, що стало наслідком суттєвого приросту надходжень до державного бюджету та вилучення з 1 жовтня 2023 року податку на доходи фізичних осіб із грошового забезпечення, винагород та інших виплат військовослужбовців і працівників силових структур. Такий рівень є нижчим, ніж у 2015 році, і фактично відповідає показнику 2011 року.

У 2024 році спад тривав – до 15,7%, а за підсумками першого півріччя 2025 року частка місцевих бюджетів становить лише 14,0%. Це кардинально суперечить завданням Бюджетної декларації на 2025–2027 роки, де було визначено необхідність збереження рівня доходів місцевих бюджетів не нижче 20% доходів зведеного бюджету України, а також цілям Стратегії реформування системи управління державними фінансами на 2022–2025 роки (розпорядження КМУ від 29 грудня 2021 р. № 1805-р), якою на 2025 рік задекларовано показник у 25%. Різниця між задекларованими в Стратегії цілями і фактичним показником 12.

Таким чином, місцеві бюджети поступово втрачають частку у доходах зведеного бюджету, що створює ризики посилення їх фінансової залежності від трансфертів і підриває одну з ключових засад бюджетної децентралізації.

У структурі доходів державного та місцевих бюджетів за перше півріччя 2025 року простежується суттєва асиметрія. Найбільші обсяги акумульовано у державному бюджеті, де ключовими джерелами виступають власні надходження бюджетних установ (430,3 млрд грн, або близько 23% усіх доходів державного бюджету), податок на додану вартість із ввезених товарів (245,3 млрд грн, 13%) та податок і збір на доходи фізичних осіб (229,3 млрд грн, 12%). Важливе місце посідають гранти, які склали 197,0 млрд грн (понад 10%), а також податок на прибуток підприємств (155,7 млрд грн) і ПДВ з вироблених в Україні товарів (156,1 млрд грн). Сукупно лише ці шість джерел забезпечують понад дві третини доходів державного бюджету, що свідчить про високу концентрацію фінансових ресурсів на центральному рівні.

Для місцевих бюджетів вирішальне значення має податок на доходи фізичних осіб – 138,0 млрд грн, або понад 55% усіх власних надходжень громад. Друге місце займає єдиний податок (38,0 млрд грн, близько 15%), далі йде податок на майно (26,8 млрд грн, 11%). Разом ці три джерела формують понад 80% доходів місцевих бюджетів. Водночас значною є частка трансфертів: лише за січень–червень 2025 року громади отримали 76,9 млрд грн у вигляді субвенцій та 26,6 млрд грн дотацій, що у сукупності складає понад чверть усіх їхніх ресурсів.

Таким чином, структура доходів демонструє зростаючу централізацію податкових надходжень у державному бюджеті, тоді як місцеві бюджети залишаються залежними від одного базового податку (ПДФО) та міжбюджетних трансфертів. Це підкреслює обмеженість власної податкової бази громад і посилює їхню фінансову вразливість у разі змін у державній податковій чи міжбюджетній політиці.