Успішне впровадження підходів Політики згуртованості ЄС залежить не лише від доступу до фінансових інструментів, а насамперед від якості стратегічного планування, координації та управління розвитком територій.

Про це під час публічного інтерв’ю в рамках конференції «Розділ 22 ЄС: формуючи майбутню політику згуртованості України» заявив заступник Міністра розвитку громад та територій України Олексій Рябикін.

Конференцію спільно організували Міністерство розвитку громад та територій України та Програма «U-LEAD з Європою» за участі ОЕСР, Міністерства фондів розвитку та регіональної політики Республіки Польща та EU4Reconstruction (Напрямок 1).

Не ресурси визначають успіх

На думку Олексія Рябикіна, однією з поширених помилок є сприйняття Політики згуртованості ЄС виключно через призму майбутнього фінансування.

«Ми можемо говорити і маємо говорити не тільки про ресурси. От ми чуємо: ресурси, Європейський Союз, подивіться, як гарно у Польщі, як гарно у Румунії, як гарно в Угорщині. Але головне тут не ресурс. Головне тут, що ці території і ці уряди поставили одразу правильні собі завдання. Вони домовились, визначили мету, поклали цю мету в стратегію. Ця стратегія каскадувалася від центрального рівня до найнижчого. Потім під ці стратегії було сформовано пули інвестицій».

За словами заступника Міністра, саме така послідовність дій дозволила багатьом країнам ЄС досягти відчутних результатів у розвитку територій.

«Це не просто про будівництво дороги чи ремонт школи. Це про комплексний розвиток, вирішення комплексних проблем».

Він також наголосив, що тема Розділу 22 має звучати в Україні значно частіше, адже фактично йдеться про якість життя людей.

«Це про те, як зробити територію комфортною для проживання, безбар’єрною, економічно розвиненою, де людина отримує якісні послуги, має якісну інфраструктуру, якісну воду, якісне повітря та розуміє, як і до кого звернутися по вирішення своїх проблем».

Координація залишається найслабшим місцем

Олексій Рябикін назвав кілька ключових складових майбутньої роботи.

«Для мене Глава 22 - це про стратегічне планування, про інвестиції і про вимірюваність результатів цих інвестицій. Відповідно, має бути система моніторингу. Але якщо говорити про головне - це координація. У нас дуже погана координація. На жаль. Найперше вона має мати місце на урядовому і парламентському рівні».

За словами заступника Міністра, Україні необхідно формувати спільні підходи до розвитку територій, щоб усі рівні влади працювали в єдиній логіці та на досягнення спільних цілей.

Ресурси потрібно навчитися використовувати системно

Окрему увагу під час інтерв’ю Олексій Рябикін приділив питанням фінансування регіонального розвитку.

За його словами, нині державні ресурси розпорошені між різними програмами та секторами, що часто не дозволяє отримати комплексний результат.

«Ми говорили сьогодні про Державний фонд регіонального розвитку. Але ресурс у нас розпорошений. Через те, що кожне міністерство має свою секторальну політику, ми фрагментарний результат. А хотілося б, щоб результат все ж таки був системний».

У нинішніх умовах, наголосив він, це питання набуває особливого значення.

«Нині країна має дуже обмежені ресурси. Надзвичайно обмежені ресурси. Тому координація, координація і ще раз координація».

Водночас Україна має підготуватися до майбутньої роботи з європейськими інструментами розвитку.

«Перед тим, як ми залучимо європейські кошти, ми маємо навчитися працювати з власним ресурсом. Ми ще в процесі навчання. Ми ще не є експертами в цьому питанні. Зараз ДФРР - це дуже слабка ланка і в частині ресурсів, і в частині можливостей імплементації. За два мільярди гривень я навіть в Сумській області нічого не зроблю. В одній. А прифронтових областей десять».

Від розмежування повноважень до Майстер-плану

Серед ключових завдань підготовки до переговорів за Розділом 22 заступник Міністра назвав розмежування повноважень між рівнями влади, удосконалення стратегічного планування та реформу управління публічними інвестиціями.

«Кожний рівень врядування має мати виключно прозорий набір повноважень на відповідному рівні, ресурси для їх реалізації».

Також Мінрозвитку працює над Майстер-планом щодо Розділу 22.

«Це конкретні завдання з конкретними часовими проміжками, з конкретними відповідальними. Це такий, по суті, практичний документ, як ми будемо це імплементувати».

Паралельно триває робота над новою Державною стратегією регіонального розвитку.

«ДСРР має перетворитися із наукової праці в дуже конкретний невеликий документ, де будуть написані дуже конкретні речі, які можна буде каскадувати і регіонам, і громадам».

Інституційна спроможність починається з людей

Окремо Олексій Рябикін наголосив на важливості кадрового потенціалу органів влади та місцевого самоврядування.

«Я хочу подякувати держслужбовцям за те, що за дуже-дуже низьку заробітну платню вони продовжують виконувати свою роботу і продовжують виконувати її якісно».

Саме люди, на його думку, є основою будь-яких реформ.

«Якщо службовець публічного врядування, органу місцевого самоврядування, державної влади отримає гідну зарплатню для виконання своїх функцій, я буду вважати, що наша робота завершується успіхом. Якщо публічний службовець матиме повагу суспільства, я буду вважати, що ми виконуємо своє завдання».

Серед інших показників успіху він назвав якісне стратегічне планування на всіх рівнях, впровадження системи моніторингу регіонального розвитку, ухвалення необхідних законодавчих змін та створення дієвого інструменту фінансування регіонального розвитку.

Агенції регіонального розвитку та майбутнє прифронтових територій

Важливу роль у майбутній системі регіонального розвитку, на думку заступника Міністра, мають відігравати агенції регіонального розвитку.

«Вони є унікальним таким інструментом, який має поєднувати і органи місцевого самоврядування, і органи державної влади, і приватного інвестора. Для того, щоб «витягувати» територію, для того, щоб залучати туди інвестиції, для того, щоб допомагати в стратегічному плануванні».

Міністерство також працює над кластерною моделлю розвитку АРР, яка має допомогти поширювати успішні практики між регіонами.

Окремий напрям роботи стосується прифронтових територій, які стикаються не лише з руйнуваннями, а й із депопуляцією та економічними викликами.

«Для цих територій потрібний процес відновлення. Там треба переосмислювати місію цієї території, переосмислювати інструменти залучення людей на цю територію, тому що там фактично відбулася депопуляція. Ми маємо думати над окремими економічними моделями для цих територій».