На п’ятому році повномасштабної війни питання житла для внутрішньо переміщених людей дедалі менше зводиться до того, де розмістити родину після евакуації. Значно складніше питання виникає пізніше: що має статися, аби нова громада стала для людини не місцем очікування, а місцем життя.

За оцінкою Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності, житлового рішення сьогодні потребують близько 350 тисяч сімей. Для порівняння: минулого року в Україні було введено близько 45 тисяч нових квартир. Проблему посилює і сама структура житлового фонду. Як зазначила заступниця Міністра з відновлення, інфраструктури та транспорту України Наталія Козловська, 98% наявного житла перебуває у приватній власності. Це означає, що громади мають дуже обмежений власний житловий ресурс, який можуть використовувати для ВПО.

Ці дані одразу окреслюють масштаб проблеми: закрити її лише новим будівництвом, однією державною програмою чи одним житловим інструментом неможливо. Адже для людини житло має бути не лише дахом над головою, а основою гідного життя. Житлова політика має поєднуватися з можливістю працювати, навчати дітей, користуватися соціальними та медичними послугами, безпечно пересуватися, брати участь у житті громади і, зрештою, планувати майбутнє.  

Ця логіка стала основою відкритого діалогу «Інтеграція ВПО через розвиток житлової політики громад: довгострокові рішення для сталого розвитку», який відбувся 26 серпня на майданчику «Громади майбутнього: можливості для кожної дитини та родини». Його організувала Всеукраїнська асоціація ОТГ. Партнери заходу – Представництво ЮНІСЕФ в Україні, Український кризовий медіа-центр та портал «Децентралізація». Мета дискусії - обговорити інструменти довгострокової інтеграції ВПО, передусім молоді та родин із дітьми, і поєднати житлові рішення із зайнятістю, послугами та повноцінною участю людей у житті громади.

До розмови долучилися представники уряду, парламенту, державних інституцій та місцевого самоврядування. Понад 300 представників територіальних громад з різних регіонів України стали учасниками дискусії онлайн.

Модераторка заходу Надія Петруняк, координаторка експертної групи порталу «Децентралізація», акцентувала: житлову політику для ВПО важливо формувати з урахуванням принципу дитиноцентричності. Її результативність варто оцінювати за тим, чи створює вона для дитини та родини безпечні й сталі умови для життя та розвитку.

Водночас житло не може бути єдиною відповіддю. Повноцінна інтеграція передбачає доступ до роботи, освіти, медичних і соціальних послуг, а також можливість брати участь у житті громади й ухваленні рішень.

 

Від тимчасового прихистку до життя в громаді

Першим цю зміну завдань сформулював Олександр Корінний, голова Всеукраїнської асоціації ОТГ, Новоукраїнський міський голова (Кіровоградська область). За його словами, у 2022 році громади передусім мали зустріти людей після евакуації, знайти для них житло, надати медичну і психологічну допомогу. Сьогодні цього вже недостатньо.

«Ми маємо, крім доступного стабільного житла, дати зайнятість і економічну самостійність цим людям. Крім цього, ми маємо дати їм доступ до базових послуг. Я маю на увазі медицину, освіту, соцзахист, культуру. Це все має бути, тому що, якщо приїжджають молоді родини, їм потрібно не тільки працювати, їм потрібно десь себе реалізовувати. Крім цього, ми маємо дати можливості для дітей і молоді. Принцип дитиноцентричності завжди в пріоритеті», – наголосив Олександр Корінний.

 

 

Для Новоукраїнської громади ця тема вже має конкретний масштаб: з населенням близько 15 тисяч жителів, там сьогодні проживають майже 3,5 тисячі вимушено переміщених людей. Ще близько 40 людей залишаються у місці тимчасового проживання. Причому дехто живе там уже по три-чотири роки.

Олександр Корінний навів і показовий місцевий досвід. За два останні роки до громади приїхали 38 лікарів. Ті, кому за кошти місцевого бюджету надали житло у власність, залишилися. Серед медиків, які жили у тимчасовому житлі, кілька родин згодом виїхали. Сам Олександр Корінний наголосив, що це висновок саме з практики його громади, а не універсальне правило.

Цей приклад важливий не стільки як аргумент на користь конкретного інструменту забезпечення житлом, скільки як ілюстрація ширшої проблеми: житлові потреби та життєві обставини родин різняться, а отже, різними мають бути й рішення. Для когось достатнім і прийнятним варіантом може бути соціальна оренда, тоді як для іншої родини перспектива отримати власне житло може стати визначальним фактором у рішенні залишитися в громаді та пов’язати з нею своє майбутнє.

 

Від окремих програм до цілісного маршруту підтримки

Міністр у справах громад, територій та ВПО Віталій Безгін назвав головною проблемою нинішньої системи її фрагментарність. Держава вже має значну кількість програм та інструментів, однак вони повинні складатися в зрозумілий маршрут людини від моменту евакуації до інтеграції в новій громаді або добровільного повернення.

«Ми маємо розуміти, що у нас є цикл від моменту евакуації до моменту інтеграції або повернення. На кожному етапі цього циклу є свої слабкі ланки, і питання забезпечення житлом є одним із ключових. Якщо ми кажемо про інтеграцію в іншу територіальну громаду, все впирається в кілька речей: де жити, де працювати, куди в школу чи садочок підуть діти», – сказав Віталій Безгін.

 

 

Ця теза вже закріплена і на рівні державної стратегії. Схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 червня 2026 року №598-р Стратегія державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року прямо визначає серед проблем фрагментованість політики та відсутність цілісного маршруту ВПО, а одним із завдань – перехід до єдиної системи підтримки від евакуації до інтеграції або добровільного повернення. Документ також закріплює партнерство держави і територіальних громад та варіативність інструментів підтримки залежно від потреб людини.

Звідси випливає і зміна підходу до місць тимчасового проживання. Віталій Безгін звернув увагу, що для багатьох людей вони фактично перестали бути тимчасовими: люди живуть там понад три роки. За таких умов стратегічною відповіддю не може бути лише постійне збільшення кількості місць у МТП. Потрібні інвентаризація наявного житлового ресурсу, його ефективніше використання та перехід до сталих житлових рішень.

Але цей перехід упирається в ресурс. За словами Віталія Безгіна, суттєвого збільшення можливостей державного бюджету поки не прогнозується. Тому уряд одночасно має реалізовувати вже ухвалені норми, інвентаризувати наявне житло, масштабувати робочі моделі та шукати додаткове фінансування з міжнародними партнерами. Серед нових напрямів Віталій Безгін назвав підготовку міжнародної коаліції соціального житла.

 

Законодавча рамка вже змінилася. Тепер ключове питання – імплементація

Голова Комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олена Шуляк звернула увагу на дві складові нової системи: участь самих ВПО у житті громади та спроможність місцевої влади планувати житлову політику.

Закон України від 9 травня 2024 року №3703-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо народовладдя на рівні місцевого самоврядування» набрав чинності 8 січня 2025 року. Олена Шуляк наголосила, що зміни розширили можливості внутрішньо переміщених людей повноцінно долучатися до місцевих процесів та впливати на рішення у громадах. Другий рівень – стратегічне планування самого житла.

«Для громад дуже важливо мати три документи: стратегію розвитку громади, план просторового розвитку і портфель публічних інвестицій. І дуже важливо, щоб у стратегіях розвитку громад уже сьогодні почав з’являтися житловий компонент, тому що ми бачимо, чого хочуть люди: три речі – безпека, житло і робота», – наголосила Олена Шуляк.

 

 

Окремо Олена Шуляк навела приклад відбору громад до проєктів соціального житла із залученням фінансування Європейського інвестиційного банку.

«Нещодавно Мінрегіон працював із громадами, щоб залучити фінансування Європейського інвестиційного банку. Спочатку подалося 25 громад, до першого туру дійшло вісім, до фінального – п’ять громад, які були спроможні реалізовувати проєкти, пов’язані із соціальним житлом. І тут уже завдання для новоствореного Міністерства – зробити так, щоб спроможність громад не просто планувати, а реалізовувати такі проєкти була значно вищою», – сказала Олена Шуляк.

Ці цифри демонструють ще один системний ризик: навіть коли міжнародне фінансування є, воно не перетворюється на житло автоматично. Потрібні підготовлені земельні ділянки, проєкти, фінансові моделі, команди та спроможність громади пройти весь шлях від заявки до реалізації.

У січні парламент ухвалив Закон України від 13 січня 2026 року №4751-IX «Про основні засади житлової політики». Він передбачає Державну, регіональні та місцеві стратегії житлової політики, визначає повноваження органів влади та місцевого самоврядування у цій сфері. Закон набрав чинності 15 лютого 2026 року і зобов’язав уряд у шестимісячний строк, зокрема, забезпечити схвалення Державної стратегії житлової політики.

Станом на день дискусії, за словами Олени Шуляк, ще не були підготовлені всі передбачені законом нормативно-правові акти, а державна житлова стратегія не була затверджена. І тут час має значення: до 15 вересня уряд має подати проєкт державного бюджету на 2027 рік. Без сформованої стратегічної рамки житлова політика ризикує знову розійтися з бюджетним плануванням.

 

350 тисяч сімей і 45 тисяч нових квартир: чому одного інструменту недостатньо

Міністр соціальної політики, сім’ї та єдності України Денис Улютін поставив проблему в масштаб, який пояснює необхідність різних інструментів.

«За нашими оцінками, близько 350 тисяч сімей потребують житла. Ми як держава, навіть маючи фінансування на 350 тисяч сімей, ніколи не зможемо просто побудувати 350 тисяч квартир. У минулому році було здано 45 тисяч нових квартир. Навіть якщо є такий фінансовий ресурс, ми цього не зробимо. Тому ми як держава маємо структурувати і під кожний виклик давати свою програму», – сказав Денис Улютін.

 

 

Це означає відмову від пошуку одного рішення для всіх. Пільговий кредит може працювати для родини зі стабільним доходом, але не вирішує проблему людини, яка потребує постійного догляду. В останньому випадку потрібне підтримане проживання та соціальна послуга. Іншим родинам потрібні компенсаційні механізми, соціальна оренда або довгострокові кредитні програми.

У цьому ж контексті уряд тестує експериментальний механізм придбання житла у сільській місцевості. Постанова Кабінету Міністрів України від 10 червня 2026 року №751 «Про реалізацію експериментального проекту щодо забезпечення внутрішньо переміщених осіб житлом у сільській місцевості» передбачає придбання житла для ВПО з подальшим включенням його до житлового фонду відповідної територіальної громади. Максимальний розмір субвенції на придбання одного об’єкта не може перевищувати 500 тис. грн. Якщо житло коштує дорожче, різниця може фінансуватися з інших дозволених джерел на умовах співфінансування. Придбане житло не може бути відчужене і надається для тимчасового проживання за договором безоплатного користування.

Під час дискусії представники громад порушили низку практичних питань щодо застосування цього механізму. Саме тут дискусія вийшла з рівня загальних принципів у площину імплементації: йшлося про те, наскільки однаково сторони розуміють вимоги програми та що потрібно уточнити для її роботи на місцях.

У відповідь Денис Улютін запропонував через Всеукраїнську асоціацію ОТГ зібрати питання громад і провести окрему робочу зустріч, щоб детально пройти кожен із проблемних елементів.

 

Соціальне житло, власність, пільгові кредити: різні рішення для різних потреб

Заступниця Міністра з відновлення, інфраструктури та транспорту України Наталія Козловська пояснила, як у новій житловій політиці мають співіснувати різні моделі. Якщо доступне житло може зрештою перейти у власність людини, соціальний фонд має залишатися ресурсом громади і використовуватися для наступних мешканців.

«Доступне житло – це те житло, яке в подальшому може переходити у власність фізичної особи. Соціальне житло – це те житло, яке буде постійно залишатися органам місцевого самоврядування», – сказала Наталія Козловська.

За словами Наталії Козловської, власний житловий фонд дає громаді можливість вирішувати житлові потреби різних мешканців, зокрема ВПО, а також залучати необхідних території фахівців – вчителів, медиків, енергетиків.

 

 

Закон України від 13 січня 2026 року №4751-IX «Про основні засади житлової політики» розмежовує різні житлові інструменти. Доступне і соціальне житло мають різну логіку: соціальне житло повинне залишатися частиною відповідного житлового фонду, тоді як інші механізми державної підтримки можуть передбачати набуття житла у власність.

Ці моделі не повинні конкурувати між собою. Досвід Новоукраїнської громади показує, що для частини фахівців право власності може бути аргументом залишитися. Водночас для громади постійний фонд соціального житла дає можливість роками вирішувати потреби різних родин і залучати необхідних працівників.

За словами Наталії Козловської, паралельно готується окремий законопроєкт про соціальне житло, напрацьований спільно з Європейською комісією та Європейським інвестиційним банком. Серед інших напрямів Наталія Козловська назвала розвиток пільгової іпотеки, продовження «єВідновлення» та уніфікацію великої кількості житлових інструментів, щоб вони були зрозумілими людям, громадам і міжнародним партнерам.

Практичний вимір цієї системи показав Микола Марчук, голова Правління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву. За його словами, на момент проведення заходу Держмолодьжитло реалізовувало 63 місцеві програми, завдяки яким житлом уже забезпечили понад 6,5 тисячі сімей ВПО. Громади в цих програмах визначають цільові групи, пріоритети та рівень підтримки, а Держмолодьжитло виступає оператором механізмів.

Окремий пілотний фонд із 60 квартир для тимчасового проживання за час роботи вже прийняв 98 родин і був заповнений на 100%. А в межах програми «Житло для ВПО», на яку залучили близько 5 млрд грн міжнародної фінансової підтримки, житло отримали близько 2,3 тисячі сімей, тоді як у реєстровому переліку кандидатів на участь перебували понад 9 тисяч родин.

Ці цифри одночасно показують і результат уже діючих механізмів, і різницю між наявним ресурсом та реальним попитом. Тому наступне питання – не лише створення нових програм, а масштабування тих моделей, які вже довели здатність доводити фінансування до конкретного житлового рішення.

Микола Марчук окремо наголосив на принципі фінансової сталості та револьверності: кошти, що повертаються за кредитами або надходять від соціальної оренди, мають знову фінансувати наступні житлові рішення. У цій моделі держава встановлює правила і забезпечує загальнонаціональні інструменти, громада визначає потребу і вкладає власний ресурс, а міжнародні партнери підсилюють систему довгостроковим фінансуванням.

 

 

Масштабування вже випробуваних механізмів стосується не лише ВПО. У червні 2026 року Адміністративна рада Банку розвитку Ради Європи схвалила для України €60 млн на програму пільгового житлового кредитування ветеранів, яку адмініструватиме Держмолодьжитло. Сам Микола Марчук під час дискусії наголосив, що для неї використовується механізм, уже апробований у роботі з ВПО.

 

Як громади перевіряють житлові моделі на практиці

Найкраще різницю між формальною житловою програмою і реальною інтеграцією видно на прикладах самих громад.

Наталя Петренко, начальник Шульгинської сільської військової адміністрації (Луганська область), заступник голови Всеукраїнської асоціації ОТГ, голова платформи «Тимчасово окуповані та деокуповані громади», говорила одночасно з кількох позицій: як керівниця релокованої громади та як ВПО.

 

 

Її ключовий акцент – інтеграція в приймаючій громаді не повинна означати, що людина вже сьогодні мусить остаточно обрати між новим місцем життя і поверненням додому.

«Найцінніше – це людина, послуга спрямована на людину. Коли ми говоримо про повернення, потрібно розказувати людям, що ти маєш право обирати, що тобі робити після війни: чи залишитися в приймаючій громаді, чи повертатися на певних умовах, щоб відновлювати свою територію», – сказала Наталя Петренко.

Це важлива межа довгострокової інтеграції. Людина може мати житло, роботу, школу для дітей і соціальні зв’язки в новій громаді, не втрачаючи права згодом повернутися. Інтеграція потрібна насамперед для того, щоб роки до цього рішення не були втраченим часом.

У Дрогобицькій громаді (Львівська область) житлову політику від початку поєднували з інфраструктурою та місцевим ринком праці. Тарас Кучма, Дрогобицький міський голова, розповів, що громада прийняла близько 30 тисяч людей. За його оцінкою, близько восьми тисяч залишаться у місті, серед них майже 1,9 тисячі дітей.

 

 

«Ми прийняли близько 30 тисяч людей, з них, думаю, близько восьми тисяч залишаться у нас. І майже 1900 із них – діти. Ми переформатували гуртожитки у квартири, побудували два нові будинки по 12 квартир. На всі ці будівництва витратили з державного бюджету 6 млн грн, з обласного – 11 млн, з міського – 32 млн і близько 33 млн грн з різних фондів та організацій», – розповів Тарас Кучма.

Для нових житлових проєктів Дрогобич обирає ділянки з пішою доступністю до лікарні, школи та садочка. Водночас Тарас Кучма звернув увагу на іншу проблему: громада роками може чекати передачі державних будівель, хоча вже має інвестора і готова переобладнати їх під житло. У масштабі країни інвентаризація державного і комунального майна тому має сенс лише тоді, коли за нею йдуть зрозумілі та достатньо швидкі механізми передачі й використання.

Звягельська громада (Житомирська область) демонструє інший тип інтеграції. Ірина Гудзь, заступниця Звягельського міського голови, розповіла про переобладнання колишньої обласної станції переливання крові у повністю інклюзивне житло. Сьогодні там проживають 47 родин, будівля має зовнішній ліфт, укриття та сонячні панелі.

 

 

Міське положення, ухвалене у 2024 році, передбачає, що 80% такого житла отримують люди, які працюють на підприємствах критичної інфраструктури громади та у місцевому бізнесі. Але на цьому інтеграція не закінчується: ВПО беруть участь у громадських асамблеях, працюють у місцевих установах, мають доступ до Родинного хабу та адміністративних і соціальних послуг в одному місці.

Для невеликої Кожанської громади (Київська область) масштаб і ресурси інші. Володимир Сажко, Кожанський селищний голова, наголосив, що однакові механізми не можуть працювати для кожної родини і кожної території.

«Кожна родина, яка до нас прибуває, – ми з ними говоримо. Ми бачимо, які особливості, що вони хочуть і що вони можуть. Я категорично не погоджусь із тим, що цих людей треба розглядати як ресурс. Кожен із цих людей особливий по-своєму», – сказав Володимир Сажко.

 

 

Кожанська громада вже працює за постановою №751 від 10 червня 2026 року і паралельно шукає інші моделі. Один із варіантів – використати частково вільний освітній комплекс, де родина могла б отримати житло, дитина – школу або садочок, а дорослі автобусом діставатися підприємств на відстані близько десяти кілометрів. Це приклад того, як житлова політика може починатися не з нового будівництва, а з аналізу вже наявних активів і можливостей території.

Фастівська громада (Київська область), навпаки, працює з проєктом значно більшого масштабу. Михайло Нетяжук, Фастівський міський голова, член Правління Всеукраїнської асоціації ОТГ, розповів про ReFastiv: будівництво житлової та соціальної інфраструктури міста.

За словами Михайла Нетяжука, у центрі міста виділено 20 гектарів, уряд Франції профінансував розробку детального плану території, а майбутній мікрорайон передбачає понад 150 тис. квадратних метрів житла для 4,5 тисячі людей.

 

 

На цьому масштабі проявляється інше питання житлової політики: чи потрібно розділяти житло за окремими категоріями – для ветеранів, ВПО, молоді, чи створювати змішані квартали з різними моделями підтримки всередині. Фастів також обговорює з роботодавцями можливість службового житла, яке після визначеного періоду роботи могло б перейти у власність працівника. Михайло Нетяжук запропонував використовувати активні громади як майданчики для пілотування нових державних механізмів до того, як вони масштабуватимуться на всю країну.

 

Що вже складається у спільну рамку

Попри різний досвід великих міст, малих громад, державних установ і міністерств, дискусія окреслила кілька спільних висновків.

Перший: житло не може розглядатися окремо від громади. Квартира або будинок у місці без роботи, школи, медицини, транспорту й соціальних зв’язків можуть вирішити проблему даху над головою, але не інтеграції.

Другий: універсального житлового рішення для всіх немає. Різні життєві ситуації потребують різних інструментів: для одних родин це може бути доступний довгостроковий кредит, для інших – соціальне житло чи компенсаційна підтримка, а для людей, які потребують постійного догляду, – підтримане проживання. Завдання державної політики – зробити так, щоб ці механізми відповідали різним потребам людей і працювали як частини цілісної системи.

Третій: громада стає ключовим рівнем реалізації. Саме вона знає, де є вільна будівля, земельна ділянка, роботодавець, школа, транспорт або конкретна родина, яка потребує рішення. Але це не означає перекладання всієї відповідальності на місцевий бюджет. Як наголошували учасники, повноваження мають бути синхронізовані з фінансовою спроможністю.

Четвертий: міжнародне фінансування здатне масштабувати житлові програми, але не замінює державної системи. Для залучення таких коштів потрібні зрозумілі правила, підготовлені проєкти, професійне адміністрування та спроможні громади.

І, нарешті, п’ятий: між державними механізмами та їх застосуванням на місцях ще залишається розрив. Частина проблем може бути вирішена роз’ясненням чинних правил, частина потребує коригування нормативних актів, а частина впирається у фінансовий ресурс або спроможність конкретної громади. Саме тому результатом такого діалогу має бути спільна перевірка того, що реально працює.

 

 

Наступний етап – звести закон, практику і бюджет

Наприкінці дискусії Олександр Корінний повідомив про домовленість провести наприкінці вересня окрему робочу нараду за участю Віталія Безгіна, Олени Шуляк і Дениса Улютіна. До неї офіс Всеукраїнської Асоціації ОТГ має зібрати пропозиції та запитання громад.

Логіку подальшої роботи Олександр Корінний сформулював наступним чином: там, де чинний механізм потребує коригування, Асоціація рекомендуватиме зміни; там, де проблема полягає в його трактуванні, громади мають отримати чітке роз’яснення.

Це важливий практичний результат заходу. І він переводить розмову до конкретного формату, де державні рішення можна звірити з тим, як вони працюють на рівні громади.

Наступним тестом стане бюджет на 2027 рік. Олександр Корінний наголосив, що навіть найкраще законодавче рішення не працюватиме без ресурсу для його виконання на місцях.

«Ключове – синхронізація можливостей і спільна робота. Не пошук винних, а спільна робота. Тільки так. Частину питань Міністерство нам пояснить, частина потребуватиме змін. Але при цьому ресурси і можливості громад для цього мають бути», – підсумував Олександр Корінний.

У цьому, власне, і полягає головний виклик наступного етапу житлової політики. Україна вже переходить від екстрених рішень до системної рамки: є новий закон, Стратегія державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року, пільгові кредитні програми, компенсації, експеримент із житлом у сільській місцевості, майбутні фонди соціального житла та десятки місцевих моделей.

Тепер питання полягає в тому, чи вдасться з’єднати ці елементи в систему, яка відштовхується від потреб конкретної людини та родини.

Для родини з дітьми результат такої політики вимірюється конкретними речами: чи є безпечне житло, чи можуть батьки працювати, чи є поруч школа або садочок, медицина і соціальні послуги, чи може родина стати частиною громади і водночас зберегти право одного дня повернутися додому. Саме в цьому практичний зміст дитиноцентричного підходу.

Як підсумувала Надія Петруняк, повноцінна інтеграція потрібна для того, щоб людина, яка через війну втратила дім, не втратила можливість жити гідно. Вона не скасовує права на повернення. Вона означає, що до цього моменту життя людини не має залишатися на паузі.

Майданчик для відкритого діалогу «Громади майбутнього: можливості для кожної дитини та родини» організований Всеукраїнською асоціацією ОТГ. Партнери – Представництво ЮНІСЕФ в Україні, Український кризовий медіа-центр та портал «Децентралізація».

---

Цей захід підготовлено за фінансової підтримки Федерального міністерства економічного співробітництва і розвитку Німеччини (BMZ) через державний банк розвитку KfW. Зміст матеріалу є виключно відповідальністю Всеукраїнської асоціації органів місцевого самоврядування «Асоціація об`єднаних територіальних громад» та не обов’язково відображає точку зору уряду Німеччини та / або ЮНІСЕФ.