Що буде, якщо замість пафосних розмов про покликання та нудних лекцій «для галочки» влаштувати підліткам реальний тест-драйв професій? Наприклад, завести підлітків на гігантський елеватор, дозволити розгорнути технологічну майстерню просто на подвір’ї ліцею та чесно озвучити суми локальних зарплат. Результат – легкий шок, раптовий інтерес до точних наук і низка зруйнованих стереотипів.

Перші опитування в Рудківській громаді Самбірського району, що на Львівщині, показали класичну картину: учні мріють про ІТ чи архітектуру, орієнтуючись на високі зарплати. Тоді як реальні прибуткові вакансії в агросекторі чи на виробництві залишаються в тіні упереджень і стереотипів.

Щоби показати підліткам реальний ринок праці і можливості для професійної реалізації у своїй громаді, спільно зі Швейцарсько-українським проєктом DECIDE тут вибудували та впроваджують систему профорієнтації. Як це працює, що відкрили для себе учні й чому педагоги називають це не роботою, а місією, – у тексті.

«Громаді треба розум і робочі руки»

Для керівництва Рудківської громади профорієнтація – це не просто соціальна активність, а прагматичний розрахунок і стратегія розвитку. Головне питання, яке сьогодні стоїть перед місцевим самоврядуванням: хто житиме і працюватиме тут завтра? Коли молодь масово виїжджає до мегаполісів чи за кордон, громада втрачає свій головний капітал – людей.

«Громада зацікавлена в тому, щоб якомога більше молоді залишалося в нас, – пояснює Світлана Ференц, заступниця міського голови з питань діяльності виконавчих органів. – Рудківська громада велика – це 34 населені пункти, і нам критично потрібні розум і робочі руки: починаючи від шкіл та лікарень і закінчуючи приватними підприємствами, які тут працюють. Профорієнтація – це наш спосіб показати дітям альтернативу виїзду. Навіть якщо людина їздитиме на роботу до Самбора, Городка чи Львова, але залишатиметься жити вдома – це вже великий плюс для місцевого бюджету та демографії».

Водночас заступниця наголошує, що поодинокі заходи чи хаотичні поїздки не дають довготривалого ефекту. Щоби підлітки дійсно змінили своє ставлення до локальних професій, потрібен комплексний трек, який починається ще за шкільною партою.

«Підхід «повезли дітей раз на рік на екскурсію і забули» не працює. Це просто викинутий ресурс. Профорієнтація має сенс лише тоді, коли вона перетворюється на безперервну систему. Спочатку дитина з кар’єрним радником розбирається у своїх схильностях, потім бачить реальне виробництво на власні очі, пробує щось зробити руками – і лише тоді робить усвідомлений вибір. Ба більше – залізна аргументація підлітків часто здатна переконати навіть дуже консервативних батьків», – наголошує Світлана Ференц.

Саме тому в проєкт DECIDE громада увійшла абсолютно свідомо, чітко розуміючи, що за профорієнтацією – майбутнє.

Із чого все почалося: опитування та навчання карʼєрних радниць

Координує профорієнтаційну роботу в громаді Наталя Подулько, спеціалістка відділу освіти, яка займає посаду кар’єрної координаторки громади. Саме вона виконує роль менеджерки: шукає прямі контакти з підприємцями, організовує регулярні майстер-класи та відкриває для учнів 7–9 класів двері реальних компаній.

Починали, втім, не з екскурсій і не із занять, а з опитування: що про профорієнтацію в громаді думають батьки, учні, вчителі, влада і власники бізнесів.

«І знаєте, що ми побачили? Величезний авторитет мами, тата, родини – саме сім’я найбільше впливає на вибір. Діти не орієнтуються в професіях майбутнього, але їх цікавить хороший заробіток і безпека», – розповідає Наталя Подулько.

Ці результати й визначили завдання: зламати стереотипи про «престижні» та «непрестижні» професії, допомогти з пошуком сильних сторін, нахилів і навичок кожної дитини та поринути в різноманітний світ професій.

Результат повторного опитування – уже після року занять та екскурсій – 51 % дітей замислився над вибором своєї професії і побачив вектор, куди ж рухатися.

«Дітей зараз дуже важко вразити. А наші просять ще – хочуть побачити інший спектр професій і можливостей. Це і є найбільший результат», – ділиться координаторка.

Курс «Професії»: спершу пізнати себе

У пілотному закладі освіти громади – Рудківському ліцеї імені Володимира Жеребного – з дітьми працюють дві кар’єрні радниці: соціальний педагог Ірина Кузбит та педагог-організатор Тетяна Руслабудова.

Фахівчині пройшли підготовку за програмами, адаптованими до українського контексту, від експертів Швейцарсько-українського проєкту DECIDE та Цюріхського педагогічного університету. Навчання охоплювало кілька ключових компонентів: поглиблення розуміння профорієнтації як важливого складника економічного й соціального розвитку громади, а також формування цілісного бачення життєвих навичок як одного з ключових напрямів сучасної освіти.

Опісля карʼєрні радниці провели зустрічі для восьмих і дев’ятих класів, щоб познайомити їх зі своєю роллю та пояснити, яку підтримку вони можуть надати у виборі майбутньої освітньої й професійної траєкторії. Основою їхньої роботи став курс «Професії». Під час занять за допомогою інтерактивних методів учні й учениці досліджують власні інтереси, здібності та схильності, краще пізнають себе й поступово формують бачення свого майбутнього.

«Серед того, що найбільше сподобалося дітям, – тренінги «Пізнай себе»: після них легше зрозуміти, що тобі справді до душі та які професії затребувані на ринку. Також їх вразило заняття «Професії майбутнього», де діти з допомогою штучного інтелекту створювали різні професії майбутнього», – розповідає Тетяна.

 

Під час заняття курсу “Професії”

 

Радниці працюють і з психологічним складником вибору. Обидві – класні керівниці першого випуску Нової української школи: їхні восьмикласники наступного року підуть у дев’ятий клас, і перед ними постане перший серйозний вибір освітньої траєкторії.

«Ми стикнулися з тим, що діти дуже прив’язані до батьків. Тому хотіли знизити їхню тривожність і навчити прислухатися до себе. Цей курс відкриває можливість не тільки почути теорію, а й відчути все на практиці», – пояснює Тетяна.

В арсеналі радниць є і класичні діагностичні інструменти – «квадрат інтересів», опитувальник Голланда, індивідуальні та групові консультації. Ірина Кузбит переконана: іноді саме погляд збоку допомагає підлітку побачити себе. І згадує історію, яка трапилася ще до посади кар’єрної радниці, але стала для неї особистим доказом, що це працює.

«Кілька років тому двом випускникам 11 класу було важко визначитися з професією, а час уже підходив. Я покликала їх до себе. Ми зробили «квадрат інтересів», опитувальник Голланда, визначилися, до якого типу вони належать. А потім я кажу: поїдьмо на екскурсію у Львівську політехніку. Поїхали діти, батьки і я. Нас гарно зустріли, усе пояснили, діти познайомилися з  особливостями різних спеціальностей і зрозуміли, що їм найбільше до душі. Зараз вони студенти третього курсу на державній формі навчання: хлопець вчиться на менеджменті, дівчина – на дизайні. І вони задоволені своїм вибором», – розповідає педагогиня.

Кар’єрне консультування, додають фахівчині, розвиває вміння комунікувати і критичне мислення, а головне – допомагає дитині безболісно пройти можливий період невдачі.

«Тест-драйв» професій

Найяскравіший блок проєкту – екскурсії. Наприклад, діти побували на місцевому аграрному велетені – МХП. Так, на елеваторі школярі простежили весь процес сушіння зерна.

 

 

«У пекарні-кав’ярні «Зерно» діти з гостей перетворилися на кухарів: самі готували інгредієнти, випікали піцу, а потім її смакували. Емоцій вистачило надовго – у школі довго питали, чи буде така екскурсія ще. А власники пекарні заразом показали підліткам, що малий бізнес – це не страшно: для дітей провели майстер-клас, у якому дві команди створювали власний «ресторан» і презентували, як би його розвивали», – розповідає Ірина Кузбит.

 

У пекарні-кав’ярні «Зерно»

 

Дісталися екскурсії і до сусіднього села, де нещодавно запрацювала друкарня. Діти спробували свої сили у сфері поліграфії, отримали сувеніри й почули про можливості кар’єрного зростання. Наталя Подолько звертає увагу на деталь, яка вразила саму команду: підприємства не просто показують цехи, а вибудовують для дітей професійний шлях.

 

У друкарні

 

«Працівники розповідали: ось у нас є співпраця з такими закладами освіти – послухайте, де треба навчатися, як вступити, щоби потім працювати в нас. Дитина, яка зацікавилася, одразу бачить ймовірну траєкторію», – пояснює координаторка.

Домовлятися з бізнесом виявилося значно легше, ніж очікувалося. Наталія зізнається: налаштовувала себе на довгі перемовини, а натомість почула «клас, везіть дітей».

«Наші підприємства та організації відгукнулися з величезним захопленням і готувалися ретельно. Спочатку мені здавалося, що це буде банальний візит у стилі «прийшли й подивилися», але компанії прагнули по-справжньому закохати дітей, зробили все, щоби підлітки поринули в робочий процес, відчули вайб та атмосферу, побачили, як організація дбає про свій колектив», – ділиться Наталя Подулько.

Раніше аграрна сфера асоціювалася в школярів із чимось архаїчним, а тут їм показали сучасну механізовану техніку. Діти побачили, що сучасний тракторист – це фахівець, який працює на високотехнологічному транспортному засобі, постійно навчається і зростає професійно.

 

Під час екскурсії

 

«Також ми поїхали на підприємство «Озон», де нам продемонстрували повністю механізований процес виробництва бруківки – від очищення вихідного матеріалу до обробки найменшої деталі. Нам прямо казали: «Ви нам потрібні, приходьте, ми всього навчимо, у нас хороші зарплати й соціальні гарантії»», – розповідає Наталя Подулько.

Освітній хакатон: академічна освіта чи професія

Окремою подією став профорієнтаційний хакатон, який відбувся на базі ліцею в травні. Про нього розповідає Ірина Димій, заступниця директора Рудківського ліцею.

«До нас завітали викладачі з Донецького національного технічного університету, який зараз релокований у Дрогобич. Водночас ми запросили мобільну мейкерську лабораторію «Толокар». І в один день діти з Рудківського ліцею та чотирьох гімназій громади могли побачити, що вони мають вибір після 9 класу: професійний або академічний шлях», – каже вона.

Університет привіз майстер-класи з хімічного аналізу, першої медичної допомоги, кримінології зі зняттям відбитків пальців та елементами робототехніки. А на подвір’ї, у мейкерській лабораторії, діти знайомилися з робітничими професіями, зокрема, виготовляли стільці й наносили на них обрані візерунки лазерним гравером.

«Чим мені подобається цей проєкт? Тим, що він системний. Упродовж року команда працює на різних рівнях над тим, щоби профорієнтація не відбувалася точково, а була зорієнтована на потреби саме Рудківської громади. Нам потрібно, щоб випускники залишалися тут і громада мала майбутнє», – підсумовує Ірина Димій.

«Діти були настільки чемними й уважними, як ніколи не поводяться на уроках.»

Чи не найкращий індикатор успіху – поведінка самих дітей. Ірина Димій переказує слова класної керівниці 9 класу, яка повернулася з екскурсії: діти були настільки чемними й уважними, як ніколи не поводяться на уроках. Їм просто не було коли пустувати – було настільки цікаво.

Наталя Подулько згадує поїздку на елеватор: діти, які ніколи не бачили промислових ваг, ставали на них, зважувалися, фотографувалися і реготали. Розпитували, навіщо перед екскурсією всім видають каски, – і пропонували такі версії, що сміялися вже дорослі, а потім слухали реальні історії, як каска врятувала працівника.

А ще, у своїй дитячій безпосередності, питали те, що дорослий посоромився б: «А зерно у вас крадуть? А вас зважують на виході?». До того ж питання зарплати, зізнаються педагоги, було найголовнішим на кожній екскурсії. І саме воно мотивувало.

«Коли діти відчули різницю в зарплатах, дехто сказав: а для чого їхати за кордон, коли можна тут, у себе в громаді, розвиватися і навіть створювати власні маленькі підприємства? На «Озоні», наприклад, вони зрозуміли, навіщо треба вчити математику й хімію. Після екскурсій мотивація до навчання різко змінилася», – розповідає Тетяна.

Коли батьки чують свою дитину

Ще один важливий напрям – робота з родинами, адже саме сім’я, як показало опитування, найбільше впливає на вибір підлітка.

На заключному уроці наприкінці року Тетяна запитала батьків, що вони думають про курс. Відповідь була одностайною: це необхідні заняття, бо дитина приходить з екскурсії і каже: «Мамо, ти знаєш, для мене є непоганий варіант» – і вдома починається обговорення.

У ліцеї також діють батьківські партнерські уроки, на які запрошують самих батьків розповідати про свої професії. Так, мама, що працює в б’юті-сфері, обговорила з підлітками ризики, прибутковість професії, і те, що власну маленьку справу можна розгорнути просто в громаді.

«Батьки чують свою дитину, обмінюються думками, виникають дискусії. Бо мама чи тато може й не помітити, які здібності має дитина, і наполягатиме на професії, яку хочуть батьки. А дитина десь поїхала, щось побачила, спробувала – і може визначитися», – каже Ірина Кузбит.

Наталя Подулько формулює це як одне з головних завдань усього проєкту: подолати батьківський стереотип «іди туди, бо там буде робота», коли душа дитини до цього не лежить.

Які плани

Плани на наступний навчальний рік уже розписані: екскурсії для восьмих і дев’ятих класів, курс «Професії» у двох дев’ятих класах, а згодом його планують починати вже з восьмого. Велика мета – профорієнтаційний хаб на базі Рудківського ліцею, на який громада сподівається отримати грант від DECIDE. А також – меморандуми з роботодавцями.

 

Під час засідання робочої групи з питань профорієнтаційної діяльності в Рудківській громаді

 

«Спочатку відпрацюємо й відшліфуємо всі процеси на Рудківському ліцеї – і будемо залучати дітей з інших закладів освіти громади. У нас багато дітей із сіл, і для них це як ковток свіжого повітря. У Львові зараз чимало профорієнтаційних заходів, але платних. А ми це робитимемо безоплатно. Паралельно ми активно налагоджували контакти з іншими організаціями та підприємствами, з якими працюватимемо в майбутньому. Ми чуємо стільки позитивних відгуків і профорієнтація перетворилася для нас на справжнє захоплення. Ми хочемо більшого й найкращого для наших дітей», – ділиться Наталя Подулько.

У громаді вже планують велику екскурсію у сферу лісництва, щоб діти на власні очі побачили, як влаштовані заготівля та деревообробка. Також збираються відвідати ще один елеватор.

Фінансовий фундамент уже закладено: у громаді ухвалили місцеву трирічну програму на 2026–2028 роки. Передбачені кошти на пальне для поїздок (самі підприємства приймають дітей безоплатно й навіть пригощають), на облаштування майбутнього хабу – на випадок, якщо грант отримати не вдасться, – і на матеріали для роботи кар’єрних радниць.

Світлана Ференц бачить і ще один ресурс: конкурс громадського бюджету, через який школи могли б додатково обирати обладнання чи проводити профорієнтаційні заходи – подібний досвід громада вже має. Загалом для Рудківської громади профорієнтація – це не робота, а місія. Про це під час розмови вони говорили не раз.

«І коли після екскурсії дитина підходить до педагога й каже: «Я не знаю, кому дякувати, але ви змінили моє світобачення. Ця професія здавалася мені неважливою, а тут я замислився», – стає зрозуміло, заради чого все це», – завершує Наталія Подулько.

Марія Булейко (Марковська)