Уявімо типовий ранок у громаді, яка разом із цією країною живе в умовах воєнного стану. Перед місцевою владою постає жорстока дилема: куди насамперед спрямувати залишки бюджету? Відремонтувати пошкоджений обстрілом дах лікарні, закупити генератори для критичної інфраструктури чи капітально відновити зруйнований водогін у житловому мікрорайоні? Кожен із цих запитів – це питання виживання. Але грошей вистачить лише на щось одне.

Часу на громадські слухання та довгі дискусії немає – рішення потрібно ухвалювати негайно. При цьому будь-який вибір задовольнить лише одну групу мешканців, тоді як інші залишаться сам на сам зі своїми проблемами. Це неминуче породить невдоволення.

У таких реаліях сьогодні функціонує українське місцеве самоврядування. У координатах, де від кожного підпису на документі безпосередньо залежить життя й добробут людей.

Коли доцільність бореться з мораллю

Війна змінила не лише масштаб викликів, а й саму природу ухвалення рішень. Кожне з них перетворилося на складний моральний вибір. Воно змушує управлінців знову і знову запитувати себе: чи це справедливо? Чи зрозуміють це люди? Чи це єдиний правильний вихід у цій ситуації?

Саме тому етика сьогодні – це не відірвана від життя філософія, а цілком практичний інструмент щоденної управлінської діяльності.

У воєнний час органи місцевого самоврядування діють під колосальним тиском. Тут і фактор терміновості, і тотальний дефіцит матеріальних, фінансових та людських ресурсів, і брак повної інформації про безпекову чи економічну ситуацію. До того ж часто доводиться розв’язувати проблеми, з якими раніше ніхто ніколи не стикався. Усе це відбувається під пильним наглядом мешканців, адже для них дії влади стали критично важливими.

Як діяти керівництву громади в таких умовах, щоб не втратити найцінніший ресурс – довіру мешканців? Адже саме довіра є основою єднання, взаємодопомоги та, зрештою, виживання під час війни.

Якщо кроки влади є незрозумілими, непрозорими чи несправедливими, у громаді назріває розкол. Люди миттєво розчаровуються, втрачають відчуття надійності та передбачуваності керівництва. Під час війни суспільство стає гіперчутливим до помилок і фальші.

Постійний стрес і тиск обставин можуть породити у кабінетах небезпечну ілюзію: мовляв, зараз треба діяти швидко, тому можна знехтувати прозорістю, кулуарно ухвалити рішення і списати все на «воєнну доцільність». Проте посадовці часто забувають, що внаслідок подібної кулуарності руйнується авторитет влади та репутація, яку доведеться відновлювати роками.

П’ять орієнтирів етичного рішення

Щоб рішення влади підтримувало розвиток, а не руйнувало громаду, воно повинно мати чіткі етичні орієнтири:

• Пріоритет суспільного інтересу та доброчесність. Рішення мають приносити користь громаді, а не задовольняти приватні інтереси представників влади, окремих політичних чи бізнес-груп.
• Людяність і повага до гідності. Рішення та комунікацію з мешканцями необхідно будувати на повазі до людей, чутливості до їх інтересів та потреб. Навіть якщо влада змушена відмовити в допомозі через брак ресурсів, ця відмова має бути людяною, а не сухою чи зверхньою.
• Справедливість і прозорість. Матеріальні ресурси, пільги чи гуманітарна допомога повинні розподілятися справедливо й пропорційно, на основі прозорих критеріїв, враховуючи ступінь вразливості, а не особисті симпатії керівника.
• Раціональне та моральне обґрунтування. Влада зобов’язана відкрито пояснювати свій вибір, його моральні та раціональні критерії. Які варіанти розглядалися? Чому обрали саме цей? Чому інші довелося відхилити?
• Готовність до відповідальності. Посадовці мають чесно відповідати за наслідки своїх дій, уміти визнавати та виправляти помилки, а також компенсувати негативні наслідки невдалих рішень.

Такий підхід відповідає і Рекомендації CM/Rec(2023)5 Комітету міністрів Ради Європи про принципи належного демократичного врядування. В ній підкреслюється важливість доброчесності, прозорості, підзвітності та орієнтації на суспільний інтерес у роботі публічних інституцій. У кризових умовах ці принципи стають практичними орієнтирами для щоденних рішень місцевої влади.

Роль лідера та організаційна культура

У часи невизначеності суспільство очікує від керівників особливих якостей. Лідер сьогодні – це той, хто здатний мінімізувати негативні наслідки війни, підвищувати стійкість громади, застосовувати інноваційні підходи та вибудовувати ефективну комунікацію як усередині своєї команди, так і з громадськістю. Відданість суспільному благу, емпатія, загострене почуття справедливості та моральна відповідальність мають стати базовими вимогами до керівника, а не додатковими бонусами.

Навіть більше, лідер задає модель поведінки для всієї владної вертикалі. Якщо міський голова дозволяє собі непрозорі, упереджені рішення, команда може сприйняти це як «зелене світло» для аналогічних дій на своїх рівнях.

І навпаки: якщо керівник створює в колективі безпечний етичний клімат, підлеглі не боятимуться відкрито обговорювати складні дилеми ще до ухвалення рішень та  підписання документів. Вони зможуть ставити лідеру незручні запитання, вказувати на етичні ризики проєктів рішень, що в рази знижує ризик управлінських помилок. Організаційна культура, в якій шанують думку кожного працівника та виявляють чутливість до запитів громадян, дозволяє команді працювати як єдиний ефективний організм.

Можливі сценарії: як це працює на практиці

Щоб зрозуміти, як саме етичні принципи рятують довіру, порівняємо протилежні підходи у типових ситуаціях.

Ситуація 1: Розподіл обмеженої допомоги (наприклад, генераторів)

· Неетичний підхід: Віддати дефіцитне обладнання великим комерційним підприємствам або «своїм» людям без жодних публічних пояснень, керуючись міркуваннями кумівства. Результат – миттєвий підрив авторитету влади та потенційний соціальний вибух.

• Етичний підхід: Створити комісію за участю громадськості та волонтерів. Публічно оголосити чітку черговість: спочатку забезпечуємо операційні в лікарні, потім – помпові станції водоканалу, далі – пункти незламності. Аргументована та чесна розмова з жителями мінімізує можливість будь-яких спекуляцій.

Ситуація 2: Ремонт адміністративної будівлі після обстрілу

• Неетичний підхід: Спрямувати значні кошти на ремонт кабінетів, заховавши тендер за спрощеною процедурою воєнного часу. На обурення людей відповідати формально: «владі потрібні умови для роботи, усе в межах закону». Це гарантований шлях до гучного скандалу у медіа та втрати легітимності в очах людей.
• Етичний підхід: Переспрямувати бюджетні кошти на критичні потреби – облаштування укриттів чи закупівлю альтернативних джерел енергії для громади. Якщо ж руйнування ЦНАПу чи міськради є критичними й паралізують надання послуг людям, влада має вийти до громади з конкретними цифрами та розрахунками. Потрібно чітко пояснити: «Ремонт цієї будівлі необхідний, щоб ви могли отримувати довідки, оформлювати допомогу та відновлювати документи». Лише тоді ця дія буде сприйнятий як громадське благо.

Замість висновків

Фундаментом будь-яких владних відносин у демократичному суспільстві є довіра людей. Для кожного, хто залучений до місцевого врядування, здобути й утримати цю довіру – ключове завдання. Зміцнення довіри до органів місцевого самоврядування створює умови для демократичного розвитку України, а утвердження чесності у діяльності влади формує сприятливий простір для життя.

Під час війни довіра до місцевої влади – це питання національної безпеки та стійкості нашого тилу. Вона не визначається лише сухими показниками фінального результату. Громада оцінює весь процес: як рішення обговорювалося, наскільки чесно влада говорила про труднощі й можливі наслідки, чи була влада при цьому справедливою до кожного мешканця. Дотримання етичних принципів у кризових   умовах – важливий спосіб зберегти підтримку людей і вистояти разом.

Погляди, викладені в цій публікації, є відповідальністю авторки і можуть не співпадати з офіційною політикою Ради Європи.