Автор: Віталій Безгін, народний депутат, голова підкомітету з питань адміністративно-територіального устрою
Комітету ВРУ з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування, для "Української правди"

Як ви думаєте, коли вперше в Україні заговорили про термін "агломерація"?

Більше 22 років тому! Агломерації п'ять разів згадуються в указі №810/98 президента Леоніда Кучми. Там також йдеться про важливість для регіонального розвитку ухвалення закону про агломерації. А це, на секундочку, був 1998 рік.

Де Верховна Рада була всі ці роки, що не спромоглась ухвалити цей конче необхідний для розвитку територій закон?! Мабуть, зручно і вигідно було деяким "господарникам" одноосібно розпоряджатись землею біля великих міст? Питання, як завжди, риторичні. Хоча треба відзначити, що за попереднього скликання була розпочата активна адвокація схожого законопроєкту, втім, отримати результат не вдалося.

Тому для депутатів нової формації вихід у цій ситуації тільки один – перетворити двадцятидворіхчний "нуль" в таке необхідне для регіонального розвитку України рішення.

Закону про агломерації у 2020 році бути!

Законопроєкт №2637, що легітимізує об'єднання зусиль влади великого міста та місцевих рад прилеглих населених пунктів у формі агломерації, успішно подолав розгляд на профільному комітеті та чекає на перше читання.

У цьому акті агломерація визначається як форма співпраці великого міста і суміжних поселень (їх ще називають "супутниками"), що мають спільні економічні та інвестиційні інтереси, а велика частка трудового населення "супутників" глибоко інтегрована і має стійкі соціальні зв'язки у місті.

Це такий собі центр прийняття стратегічних рішення у межах регіону, спрямованих на вирішення проблем та інтенсивного розвитку територій.

Зазвичай жителі прилеглих поселень зацікавлені у будівництві спільних з містом добре продуманих транспортних сполучень, адже вони щодня його відвідують. Натомість місто зацікавлене у наявності "територій розвитку", адже тоді відкриваються великі інвестиційні можливості.

Як результат, розумні інфраструктурні проєкти, продумане міжміське транспортне сполучення, спільне водопостачання, водовідведення і управління сміттям – від агломерацій виграють всі.

За останні 4-5 місяців для всіх стало очевидним, що децентралізація вийшла на фінальний етап – перші місцеві вибори на новій територіальній основі вже не за горами.

Однак не до кінця прорахований у 2015 році процес добровільного об'єднання громад призвів до того, що більшість міст обласного значення опинились "затиснутими" новоствореними громадами з усіх боків.

Чесно кажучи, існує думка, що краще було б об'єднати усі такі громади в одну (зі стратегічної точки зору):

1. По-перше, це уніфікувало б центр прийняття стратегічних рішень, спрямованих на розвиток територій.
2. По-друге, це сприяло би залученню ще більших інвестиції.
3. По-третє і найцікавіше, ці території вже зараз, по факту, є єдиним природньо утвореним організмом, навіщо тоді юридично його розділяти?

Наприклад, до Львова щодня заїжджають і виїжджають понад 76 тисяч людей, що складає левову частку усього населення його приміських громад. Тільки уявіть, що різними частинами вашого тіла керують різні люди – зручно?

Але ламати діючі ефективні громади через коліно – це хибний шлях. Останні декілька місяців напруга щодо запровадження на законодавчому рівні співробітництва у формі агломерації не вщухає. Тому найбільш раціональним способом спростування чуток, є пояснення ключових моментів майбутньої співпраці великих міст та прилеглих поселень-супутників.