Автор: Олександр Врублевський, експерт з питань діяльності старост та співробітництва територіальних громад

Так сталося, що під час круглого столу «Староста в громаді: статус, мета та завдання», який відбувся 18 лютого, технічна складова дала збій і мені не вдалося в межах наданих двох регламентними хвилин в режимі онлайн поділитися з його учасниками своїми міркуваннями з деяких обговорюваних на заході питань. У зв’язку з цим, вирішив тут коротенько викласти ті думки, якими планував поділитися, а також і ті, на які двох регламентних хвилин просто не вистачило б. 

1. Законопроект потрібно приймати якомога швидше, не намагаючись при цьому довести його до стану абсолютної досконалості. Незважаючи, що законопроект є технічним, його очікує не один десяток територіальних громад, зокрема з-поміж тих, які були утворені не за процедурою добровільного об’єднання. Якщо ж законопроект «засипати» великою кількістю правок, то це може призвести згодом до складнощів у пошуку політичного компромісу під час його ухвалення. Вважаю, що під час круглого столу було озвучено стільки пропозицій, що їх буде достатньо не лише для законодавчих уточнень основних положень законопроекту № 4535, але й і проекту нового самоврядного закону в частині реального удосконалення інституту старост.

2. Що стосується кількості жителів у старостинському окрузі, то, на мою думку, більш доцільним вбачається визначення допустимої не нижньої, а верхньої межі, оскільки сáме вона в контексті фізичної можливості для обслуговування старостою позначатиметься на доступності, швидкості та якості надаваних старостою послуг. Нижню межу, в принципі, теж можна було б вказати, але із застереженням, що вона може бути меншою від установленої із урахуванням рельєфу місцевості, щільності населеності територій громади, відстані між населеними пунктами та інших особливостей. Простими словами, на законодавчому рівні мають бути визначені кількісні параметри старостинських округів та перелік можливих особливостей, урахування яких дозволятиме радам громад при утворенні старостинських округів відхилятися від мінімально та максимально встановлених меж на цілком законних підставах.

3. Питання про те, включати старост до складу виконкому чи ні, на мій погляд має вирішувати рада громади, керуючись різними міркуваннями, у т.ч. й кількістю старост у громаді. Вважаю, що у сільських та селищних громадах кількість членів виконкому не мала би бути більшою аніж депутатський корпус у відповідній раді. Погоджуюсь, що включення старост до складу виконкому має бути не імперативом, а дискрецією, тобто вирішуватися на власний розсуд представницьким органом місцевого самоврядування.

4. Вважаю, що старости мають залишатися затверджуваними радами принаймні до кінця цієї каденції, як би це комусь не подобалося. Як кажуть: коней на переправі не міняють. Якщо ж чинна модель старостату не доведе своєї ефективності, тоді варто буде шукати іншу модель, включаючи й ту, де старости обиратимуться жителями відповідних округів на місцевих виборах.

5. Статтю 79-1 пропонується виключити, а взамін нічого не пропонується. Передбачаю, що одного припису частини 6 статті 54-1 для дострокового припинення радою повноважень старости буде замало. Має бути перелік підстав для дострокового припинення повноважень старости. Тоді існуватиме хоч якась гарантія, що повноваження того чи іншого старости не будуть припинені достроково з політичних мотивів чи за прояв нелояльності. Поруч з цим, пропоную розглянути можливість включення до статті 54-1 норми, яка передбачала б затвердженому радою старості імунітет від дострокового припинення повноважень з ініціативи голови чи ради громади принаймні упродовж першого року перебування на посаді.

6. Майже нічого не було сказано про утворення старостинських округів в міських населених пунктах, які не є адміністративними центрами. Статистика показує, що є чимало таких міст та селищ міського типу з населенням від 10 до 21 тис. осіб. Ця обставина, на моє переконання, має спонукати до перегляду пропонованого законопроектом № 4535 визначення старостинського округу із таким розрахунком, щоб старостинський округ можна було утворювати не лише на територіальній основі сільських населених пунктів, але й частини міського населеного пункту, який не є адміністративним центром територіальної громади.

7. Враховуючи, що розроблення нового самоврядного закону як і нинішнє удосконалення інституту старост здійснюється без попередньо розробленої концепції, як це, наприклад, було зроблено щодо проекту закону про місцевий референдум, то напрошується питання підготовки щонайменше концепції альтернативних моделей інституту старост в Україні, одну з яких чи певне їх раціональне поєднання можна було б згодом «вмонтувати» в проект нового самоврядного закону.