Питання інституційної та адміністративної спроможності для успішного впровадження інвестиційних проєктів громад були темою ключової сесії другого дня конференції «U-LEAD з Європою» Міжнародне експертне обговорення 2021: «Партнерство для розвитку». Спікером цієї сесії був професор Андрес Родрігез-Позе з Лондонської школи економіки, який є провідним вченим сучасності у галузі економічної географії та регіонального планування. У 2021 році пана Родрігеза-Позе визнано одним із найбільш цитованих науковців у світі.

Модерувала сесію Наталія Старостенко, керівниця сектору регіонального та місцевого розвитку Представництва ЄС в Україні, зазначивши, що ЄС підтримує реформу децентралізації в Україні з самого початку через «U-LEAD з Європою» – флагманську програму ЄС, що працює з науковцями та практиками з різних країн для підвищенням спроможності місцевих та центральних органів влади ефективно виконувати свої функції та повноваження.

Андрес Родрігез-Позе зауважив, що процес, який пройшла Україна, завершивши об'єднання громад та досягнувши певних успіхів у впровадженні децентралізації, – це світовий тренд.

Під час своєї доповіді професор зазначив, що децентралізація дозволяє якнайкраще реагувати на потреби населення, але імплементація реформи має бути зваженою:

«Децентралізація часто вважається панацеєю проти нерезультативних у минулому традиційних стратегій розвитку (як-от інфраструктурні стратегії, що реалізуються «згори-донизу» чи стратегії прямих іноземних інвестицій тощо), адже передбачає передачу більших ресурсів на місця і дозволяє адаптувати політику до місцевих потреб. Проте децентралізація також не захищена від недоліків, викликів та проблем. Поспішна децентралізація, наприклад, часто призводить до нерівномірного розвитку громад, соціальної фрагментації та корупції на місцях».

Андрес Родрігез-Позе звернув увагу, що посилення спроможності місцевих інституцій забезпечить ефективність децентралізації. Для цього потрібно розвивати довіру до місцевої влади та інвестувати у розвиток місцевих органів влади. Це в подальшому призведе до:

• Створення чітких правил і норм
• Співпраці між компаніями
• Розвитку торгівлі
• Впровадження інвестиційних проєктів

Професор Лондонської школи економіки також розповів про європейський досвід на шляху до якісного урядування:

«У Північній Європі (Данія, Швеція, Фінляндія) спостерігається дуже висока якість субнаціональних органів влади, у той час, як в деяких країнах Східної Європи (Румунія, Болгарія, Греція, Хорватія) якість муніципального управління потребує вдосконалення. Вища якість урядування пов’язана з кращою інноваційною діяльністю в регіонах, спроможністю до інновацій, що в результаті впливає на рівень працевлаштування, продуктивність роботи, соціальну залученість та є ключем до створення динамічної системи підприємництва», - відзначив професор.

Андрес Родрігез-Позе також звернув увагу, що слабкі інституції не дозволяють сповна використати переваги від інвестицій:

«Інвестування грошей у розвиток урядування може утричі збільшити економічне зростання, ніж прямі інвестиції у певні галузі. А слабкі інституції призводять до неоптимальних інвестицій. Вливання коштів в інновації без ефективних трансформацій урядування призводить до незбалансованої політики, в результаті громада отримує «стіл на трьох ніжках» чи впадає у сферу «високотехнологічних фантазій», намагаючись реалізувати те, на що просто не має можливостей. Відповідно страждає соціально-економічна інфраструктура».

Наостанок, Андрес Родрігез-Позе поділився тезами для України щодо подальшого впровадження реформи місцевого самоврядування:

1. Чи спрацює фіскальна і політична децентралізація, залежить від того, як громади будуть розпоряджатися своїми інституційними ресурсами.
2. Підвищення інституційної спроможності – перший крок, без нього подальший соціально-економічний розвиток не відбудеться.
3. Потрібно розвивати інституції та вийти за межі «зрівнялівки»: адаптувати механізми розвитку до потреб кожної громади, щоб ефективніше інвестувати в інституційну спроможність на місцях.
4. Необхідно визначити чіткі напрямки розвитку та інституційного втручання:

• розбудови спроможностей,
• збільшення залучення громадськості,
• збільшення прозорості та підзвітності,
• мінімізації корупції.