Автори: Андрей Хорват, Руслан Поп'юк

Регіональна політика дедалі тісніше пов’язується з післявоєнним відновленням та майбутнім фінансуванням з боку ЄС – тож створення узгодженої та інклюзивної координаційної системи є критично важливою.

Наразі українські органи влади готуються до наступного етапу на шляху до членства в ЄС. Щоб розпочати переговори щодо вступу у кожній сфері acquis ЄС, має бути проведений так званий «двосторонній скринінг». У межах цього технічного процесу українські представники мають продемонструвати Європейській Комісії, як координується державна регіональна політика, як плануються та реалізуються публічні інвестиції, які установи відповідають за моніторинг і оцінку політики регіонального розвитку в різних секторах, як фінансуються проєкти та які заходи вживаються для забезпечення прозорого й підзвітного використання публічних коштів, спрямованих на розвиток країни.

Ця сфера переговорів стосується не лише наближення українського законодавства до законодавства ЄС, а передусім спроможності інституцій та адміністративної системи країни-кандидата до ефективного управління інвестиціями відповідно до стандартів ЄС.

Мова йде про політику розвитку та публічні інвестиції в Україні, що охоплюються Розділом 22 переговорного процесу – «Регіональна політика та координація структурних інструментів».

Саме в цій сфері належна організація координаційних процесів є conditio-sine-qua-non (необхідною умовою) успішної підготовки до двостороннього скринінгу, що запланований на вересень поточного року. Україні, як країні-кандидату, необхідно продемонструвати, як формуються та реалізуються політики розвитку за участі всіх рівнів багаторівневого врядування. Інакше кажучи, потрібно представити основні досягнення триваючої реформи децентралізації на національному, регіональному та місцевому рівнях. Тут слід враховувати принципи субсидіарності, залучення знизу вгору та партнерського підходу – і порівняти їх із стандартами ЄС.

Коли мова йде про політики розвитку в державах-членах ЄС, ключовим чинником є спроможні люди та ефективні інституції, які забезпечують результативне використання публічних коштів і зменшення соціально-економічних диспропорцій.

У цьому контексті варто звернути увагу на два аналітичні документи, підготовлені експертами Програми «U-LEAD з Європою» в рамках підтримки Міністерства розвитку громад та територій України під час оновлення Державної стратегії регіонального розвитку та її Плану заходів. Зрештою, підготовка цих документів безпосередньо стосувалася тих самих питань, які є актуальними для переговорного процесу з ЄС: пріоритети, програми, проєкти, інституції та публічні фінанси. І всі ці елементи мають відповідати стандартам ЄС у сфері регіональної політики. Так, попереду багато викликів, але Україна вже має певну базу – починати з нуля не потрібно.

Ці аналітичні документи пропонують структуроване бачення того, як Україна може поступово адаптувати свою архітектуру координації регіонального розвитку до принципів і вимог політики згуртованості ЄС, одночасно враховуючи реалії відновлення в умовах війни.

Перший – Аналітичний документ «Координація і розподіл функцій для реалізації політики регіонального розвитку та майбутнього використання структурних інструментів ЄС в Україні» – окреслює три стилізовані сценарії координації та рекомендує децентралізовану, чутливу до місцевих умов модель. Цей сценарій ґрунтується на принципах субсидіарності, партнерства та підходу знизу вгору – що є основоположними як для чинної політики згуртованості ЄС, так і для підготовки України до переговорів за Розділом 22.

Важливо, що документ містить практичні пропозиції щодо реформ, зокрема: посилення координаційної ролі Міністерства розвитку громад та територій України; модернізацію Державного фонду регіонального розвитку; створення постійного секретаріату Міжвідомчої координаційної комісії; та запровадження оцінки територіального впливу для національних політик і програм.

Другий – Приклади Італії, Ірландії і Хорватії з потенційними уроками для України «Координація політики регіонального розвитку в окремих країнах-членах ЄС» – є логічним продовженням вищезгаданого аналітичного документу. Замість просування універсальної моделі, він пропонує порівняльний аналіз того, як різні держави-члени ЄС організовують координацію між рівнями управління та реалізують інструменти політики згуртованості. Система «конференцій» в Італії, інтегрована національна рамка планування в Ірландії, а також центрально керована, але територіально орієнтована модель Хорватії – особливо актуальні для українських реформ.

Разом ці документи не нав’язують єдиний підхід, а радше слугують основою для осмислення, обговорення та розробки рішень – допомагаючи українським інституціям і партнерам орієнтуватися в складному, але необхідному процесі переходу. Адже регіональна політика дедалі тісніше пов’язується з післявоєнним відновленням та майбутнім фінансуванням з боку ЄС – тож створення узгодженої та інклюзивної координаційної системи є критично важливою.