Інтерв’ю з Чаком Біном, колишнім виконавчим директором Ради органів врядування Вашингтонської метрополії (Metropolitan Washington Council of Governments, MWCOG)
(Інтерв’ю взято під час ІІ Міжнародного форуму агломерацій України «Агломерації та функціональні території: європейські підходи та їх впровадження в Україні», Львів, 24 жовтня 2025 року.)

 

– Пане Біне, розкажіть коротко про себе та чому Ви приїхали на форум агломерацій України.
– Метрополійне врядування поширене в усьому світі, в тому числі і в США. Десять років я обіймав посаду виконавчого директора Ради органів врядування Вашингтонської метрополії (COG) — агломерації, яка представляє інтереси столиці США Вашингтону та понад 20 сусідніх адміністративних одиниць з двох прилеглих штатів (Мериленд і Вірджинія). Наша метрополія була створена ще у 1960 році. З часом вона перетворилася на потужну регіональну інституцію, що спирається на федеральне законодавство, напрацьоване у 1970–1990-х роках.

Я приїхав до Львова як волонтер — поділитися нашим досвідом і підтримати Україну на шляху розбудови ефективного метрополійного врядування. Мої перші контакти з Україною розпочалися через Національну асоціацію регіональних рад США (NARS), а пізніше — через Мережу європейських метрополій та регіонів (METREX). Коли я дізнався, що в офісі Львівської агломерації працює лише троє людей, я посміхнувся — на самому початку в нашій Раді органів врядування Вашингтонської метрополії було саме троє співробітників. Сьогодні — понад 100. Отже, хочу наголосити – розвиток можливий, для цього важливі час, довіра та співпраця.

– Які основні уроки з американської системи метрополійного планування могли б бути корисними для України?
– Американська модель сформувалася як поєднання довіри та законодавчих механізмів. Сьогодні у США діє понад 400 організацій метрополійного планування, зокрема по одній для кожної великої урбанізованої території. Їхня діяльність визначається трьома ключовими федеральними законами, які встановили стандарти й стимули. Це зробило агломераційну співпрацю не лише можливою, а й необхідною.

У нашому регіоні до складу ради Вашингтонської метрополії входять мер Вашингтона, керівники з навколишніх округів Мериленд і Вірджинія та незалежних міст. Ми працюємо за чотирма основними напрямами: транспортне планування, якість навколишнього середовища, розвиток громад та економіки, безпека батьківщини та громадська безпека. Наприклад, у США кожне місто має власні поліцію та пожежну службу, тож координація між ними — критично важлива. Ми маємо близько 75 технічних комітетів, які збираються щомісяця. Наша роль — бути центром співпраці частина якої є добровільною, а частина — визначена федеральним законодавством.

– Ви згадували, що саме федеральне законодавство стало рушієм співпраці. Як це працює на практиці?
– Наприклад, у сфері транспорту закон США вимагає, щоб кожна урбанізована територія — не обов’язково в межах міста, а за критерієм густоти населення — мала організацію метрополійного планування (ОМП). OМП розробляє 20-річний регіональний транспортний план. І головне: якщо місто хоче отримати федеральне фінансування для інфраструктурного проєкту, цей проєкт має бути включений у план ОМП.

Це створює чіткий стимул: якщо не співпрацюєш — не отримуєш фінансування. Процес є безперервним і базується на даних: кожні чотири роки план оновлюється, а під ним формується конкретна програма з його виконання. Усі проєкти аналізуються технічними експертами, обговорюються з керівництвом за напрямами, а потім їх затверджують мери. Тобто, регіональний транспортний план – це не «список побажань», а спільна дорожня карта, заснована на чітких цифрах, потребах та прорахунку.

– На Форумі Ви також навели приклад управління водними ресурсами як моделі регіональної співпраці. Чому саме цей приклад?
– Управління водними ресурсами у США — чудовий приклад того, що я називаю «вимушеним шлюбом», коли міста мусять працювати разом, бо необхідність у захисті навколишнього середовища не залишає іншого вибору.

У 1960-х роках американські річки були настільки забруднені, що деякі з них буквально загорялися. Громадський тиск призвів до створення Агентства з охорони навколишнього середовища США (EPA) та ухвалення Закону про чисту воду (CWA), який зобов’язав планувати водокористування на рівні басейнів річок, а не адміністративних меж. Одна громада могла робити все правильно, але якщо вище за течією інша скидала стоки — це не допомагало. Закон вимагав, щоб одна визначена установа розробляла єдиний план для всього басейну, замість безлічі місцевих планів.

Федеральний уряд також надавав додаткові кошти тим містам, які будували спільну інфраструктуру. У Вашингтоні це дозволило звести найбільшу станцію очистки стічних вод у регіоні, що обслуговує кілька округів.

Наша організація не управляє цією станцією, але ми відіграли ключову роль у аналізі, координації та розробці системи управління. Ми допомогли укласти столітню угоду між усіма громадами-учасницями, яка визначає, як вони ділять витрати, ухвалюють рішення й розв’язують спори. Ця угода чинна й сьогодні — і я справді цим пишаюсь.

– Яку пораду Ви б дали українським громадам і регіонам, які створюють свої агломерації?
– Усе починається з довіри, але самої довіри недостатньо. Потрібні також чіткі правила, стимули й достовірні дані. Українські агломерації могли б досліджувати, як у США та Європі поєднують добровільну співпрацю із чіткими нормативними та фінансовими механізмами.

Вода, відходи й транспорт — природні напрями для початку. Вони потребують спільних рішень і допоможуть залучити міжнародних донорів та інвесторів після війни, особливо якщо проєкти матимуть агломераційний масштаб. Великі регіональні ініціативи завжди привабливіші для фінансування.

– Ви активно комунікуєте з європейськими та американськими метрополіями. Які ваші рекомендації щодо подібного обміну досвідом для України?
– Візьмемо, до прикладу, Мережу європейських метрополій та регіонів (METREX). Ця організація проводить дві конференції на рік — наступна відбудеться в місті Сан-Себастьян у Іспанії. Думаю, взаємодія з цією організацією була б вельми корисною.  Очолює METREX перший заступник мера Варшави Якуб Мазур. До речі, досвід метрополій Польщі дуже цікавий для України. Вони досягли разючих результатів. І мені приємно було дізнатись, що за сприяння Ради Європи та її Центру експертизи багаторівневого врядування, який є флагманським помічником у розвитку метрополійного врядування в Україні, ви вже почали вивчати польський досвід метрополійного врядування. Обмін досвідом, як офлайн, так і онлайн, між  українськими, європейськими та американськими агломераціями – це чудовий початок.

– І наостанок, що б Ви хотіли порадити українським лідерам, що працюють над розвитком метрополійного врядування?
– Не потрібно вигадувати велосипед. Починайте з малого, будуйте довіру й створюйте структури, які працюватимуть довго. Усі великі метрополійні системи — включно з нашою у Вашингтоні — починалися скромно, з кількох людей і спільної ідеї. Найважливіше — це готовність до довгострокової співпраці.

 

Матеріал створено проєктом Ради Європи «Посилення багаторівневого врядування та місцевої демократії для підтримки відновлення України», що реалізується в межах Плану дій Ради Європи для України «Стійкість, відновлення та відбудова» (2023–2026) Центром експертизи багаторівневого врядування при Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи.