Людиноцентричний підхід та інклюзія — це вже не про додаткові заходи для окремих груп, а про проєктування систем таким чином, щоб вони працювали для всіх. І коли ми говоримо про плани евакуації та реагування на надзвичайні ситуації, ця логіка стає особливо критичною: система, яка не працює для всіх вразливих груп населення, не є надійною системою взагалі.

Дослідження, проведене в рамках проєкту «Адаптивне планування на випадок надзвичайних ситуацій для прифронтових та прикордонних громад», показало характерну картину. Більшість респондентів вважають, що їхній план евакуації враховує потреби осіб з інвалідністю, літніх людей і сімей з дітьми — але майже третина просто не знає, чи це так. Інклюзивність існує радше як припущення, ніж як відомий і працюючий механізм.

Наслідки цієї прогалини підтверджують і зовнішні дані. За даними ACAPS (червень 2025), у прифронтових областях 69% не переміщених домогосподарств повідомляють про наявність інвалідності — порівняно з 61% серед переміщених. Тобто люди з інвалідністю частіше залишаються в небезпечних районах, а якщо й евакуюються — то переважно в межах своєї області.

Розширене розуміння вразливості та маломобільності

Постанова КМУ №282 визначає вісім категорій осіб для виявлення та супроводження в зонах НС — від людей з інвалідністю та одиноких літніх до прийомних сімей та сімей патронатних вихователів. Однак практика кризового реагування показує, що вразливість — це значно ширша категорія.

Під час тренінгу «Виявлення, облік і пріоритетна підтримка вразливих груп населення», проведеного в січні 2026 року в рамках проєкту, разом з представниками громад ми дещо переосмислили саме це поняття: вразлива людина — це не обов'язково людина з інвалідністю. Це будь-хто, хто через конкретні бар'єри не може отримати допомогу вчасно або безпечно переміститися без підтримки.

Таких бар'єрів виділили п'ять.

1. Бар'єри мобільності — коли людина не може самостійно пересуватися через крісло колісне, тимчасову травму, ускладнену вагітність чи післяопераційний стан.
2. Комунікативні бар'єри — порушення слуху або зору, мовний бар'єр, відсутність інтернету чи неписьменність.
3. Бар'єри стану здоров'я — залежність від медичного обладнання, хронічні стани, потреба в ліках або кисні, порушення ментального здоров'я.
4. Бар'єри підтримки — самотність, відсутність родичів чи соціальної мережі в громаді.
5. І нарешті адміністративні бар'єри — відсутність документів, незнання процедур, складні маршрути для новоприбулих ВПО, мігрантів або людей з інтелектуальними порушеннями.

Саме ця типологія дозволяє планувати підтримку не за статусом, а за реальною потребою.

Кейси із практики: де інклюзивне планування могло запобігти кризі

Кейс 1. Коли врахування тварин зменшує ризики для людей

На тренінгу кілька громад розповіли, що під час евакуацій люди відмовлялися виїжджати без свійських і домашніх тварин: кіз, корів, котів, собак. В одному випадку село було практично повністю евакуйоване, але одна літня жінка залишалася в небезпечній зоні, бо не хотіла кидати козу. Громаді довелося окремо організовувати поїздку броньованим мінівеном, щоб вивезти її разом із твариною.​

Яким міг би бути інклюзивний підхід: якби заздалегідь був прописаний сценарій «евакуація разом із тваринами» (список контактів притулків, волонтерів, базова логістика), громада не витрачала б додаткові ресурси та час у піковий момент. Але ключове — жінка не чекала б до останнього, ризикуючи життям.

Кейс 2. Коли відсутність інструментів ставить громаду в пастку

Інший кейс, який звучав на тренінгу: в одній з прифронтових громад оголосили обов’язкову евакуацію кількох населених пунктів. Дві сім’ї з дітьми відмовилися виїжджати. Закон вимагає повну комісію (поліція, ДСНС, медики, служба у справах дітей, представники громади) для тимчасового вилучення дітей, але частина служб відмовилася їхати під обстрілами. Громада виявилася між двома ризиками:​

• якщо забере дітей самостійно — кримінальна відповідальність;
• якщо залишить — відповідальність за можливу загибель.

Яким би міг бути людиноцентричний, інклюзивний підхід: необхідна спрощена екстрена процедура для випадків прямої загрози життю дитини в умовах воєнного стану, з чітким алгоритмом дій для громад та розподілом відповідальності — по суті, це теж елемент інклюзивності, бо без цього діти з сімей, що відмовляються виїжджати, стають «невидимою» вразливою групою.​

Від процедури до людини: що означає людиноцентричний підхід у плануванні надзвичайних ситуацій

Людиноцентричність у плануванні надзвичайних ситуацій — це коли система будується навколо реальних потреб людей, а не навпаки. Міжнародні стандарти, зокрема UNDP Policy Brief «A Resilient Future for All» (2023), визначають шість ключових елементів інклюзивного планування зниження ризиків лих: правозахисний підхід, доступна інформація про ризики та інклюзивні системи раннього попередження, повноцінна участь організацій осіб з інвалідністю, інклюзивне управління ризиками, збір дезагрегованих даних та цільове фінансування інклюзивних заходів. Підхід CBM Global (2025) додає важливий принцип: інклюзія має бути вбудована в усі заходи реагування, а не існувати як окремий «блок для вразливих».

Принцип «Нічого про нас без нас» у цьому контексті — не декларація, а умова ефективності: особи з інвалідністю та представники інших вразливих категорій мають бути учасниками планування на всіх етапах, а не лише отримувачами послуг. В українському контексті це означає адаптацію планів евакуації та реагування на надзвичайні ситуації до реальних бар'єрів: мобільність, комунікація, здоров'я, відсутність підтримки, адміністративні перешкоди. 

Що робити завтра: п'ять кроків до інклюзивного та людиноцентричного планування

Перехід від розуміння до дії потребує конкретних змін на рівні громади.

По-перше, створити або актуалізувати реєстр вразливих категорій населення — не за медичним діагнозом, а за типом бар'єру, з призначеним відповідальним і регулярним оновленням.

По-друге, запровадити протокол пріоритизації P1/P2/P3: коли ресурс обмежений, чіткий розподіл — це важлива умова ефективності.

По-третє, забезпечити багатоканальне інформування. Якщо ви оголошуєте про евакуацію лише в одному месенджері — ви автоматично не дістаєтеся до літніх людей без смартфонів, людей у зонах без стабільного інтернету, людей з порушенням зору (які не можуть прочитати пост), людей, які просто не користуються цим каналом. План евакуації, про який значна частина мешканців не дізнається вчасно, не є планом евакуації.

По-четверте, закріпити відповідальних за супровід через чітку матрицю: людина має бути не просто «посаджена в автобус», а передана конкретному супроводжувачу з підтвердженням прийому.

І нарешті — провести симуляцію за участю людей з інвалідністю, літніх людей, сімей з малими дітьми та інших категорій, які можуть потребувати додаткової підтримки. Саме вони покажуть, де план не працює: де є бар'єри доступності, де інструкція нечитабельна, де маршрут незрозумілий. Краще виявити це до кризи, ніж під час неї.

Громада, яка знає, хто з її мешканців не зможе евакуюватися самостійно, і має для цього готовий механізм, — це не виняток із правил, а базовий стандарт планування. Доступні маршрути, багатоканальне інформування та чіткі протоколи супроводу працюють не лише для вразливих груп — вони роблять систему надійнішою для всіх. Інклюзивність у плануванні НС — це не питання ресурсів, а питання того, чи вирішила громада бачити кожного свого мешканця.

Проєкт «Адаптивне планування на випадок надзвичайних ситуацій для прифронтових та прикордонних громад» реалізується Всеукраїнською Асоціацією Органів Місцевого Самоврядування «Асоціація Об'єднаних Територіальних Громад» за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Всеукраїнської Асоціації Органів Місцевого Самоврядування «Асоціація Об'єднаних Територіальних Громад» і не обов’язково відображає позицію Програми та/або її фінансових партнерів.