10 червня в Українському кризовому медіа-центрі відбулася презентація аналітичного огляду досвіду планування регіонального розвитку в європейських країнах. Дослідження підготовлене Швейцарсько-українським проєктом DECIDE в контексті оновлення державної регіональної політики України та підготовки до нового програмного циклу Європейського Союзу на 2028–2034 роки.

Огляд охоплює досвід 13 країн: Швейцарії, Швеції, Ірландії, Іспанії, Хорватії, Словенії, Чехії, Румунії, Польщі, Сербії, Боснії і Герцеговини, Північної Македонії та Чорногорії.

Учасники говорили не лише про європейський досвід як набір прикладів. Ішлося про значно більше - про майбутню архітектуру державної регіональної політики України, її зв’язок із політикою згуртованості ЄС, публічними інвестиціями, відновленням, безпековими викликами та спроможністю громад і регіонів працювати за новими правилами.

 

 

Відкриваючи обговорення, керівник Програми співробітництва Посольства Швейцарії в Україні Жан-Люк Бернасконі наголосив, що для України важливим може бути саме швейцарський досвід, хоча Швейцарія і не є членом ЄС. Її регіональна політика, за його словами, сумісна з європейською політикою згуртованості й побудована на розумінні сили кожного регіону.

«Швейцарська модель почалася з простого, але вимогливого запитання: що може певний регіон запропонувати ширшій економіці країни? Чим він може долучитися? Кожен регіон визначає свої сильні сторони і на них будує подальший розвиток. Розмаїття - це не проблема планування, це ресурс», - зазначив Жан-Люк Бернасконі.

Він також підкреслив, що місцевий рівень має не просто виконувати рішення центру, а володіти власними проєктами і результатами.

«Локальні ініціативи працюють тоді, коли регіони і місцеві органи влади мають реальні повноваження діяти відповідно до ідей, які вони пропонують. Федеральний рівень визначає цілі, рамки фінансування і координації, а місцеві органи розробляють проєкти», - сказав він.

Окремо Жан-Люк Бернасконі звернув увагу на те, що відновлення України не має зводитися до повернення в довоєнний стан.

«Ключовий урок для України - це розбудова конкурентоспроможних регіонів, а не просто відбудова старого. Йдеться про інноваційні кластери, доступ до ноу-хау, ланцюги постачання, поєднання міських і сільських територій. Відбудова має створити регіони, які можуть стояти на власних ногах, бути конкурентоспроможними та стійкими більше, ніж раніше», - наголосив він.

 

 

Заступник Міністра розвитку громад та територій України Олексій Рябикін зазначив, що міжнародний досвід є практично важливим для формування національної політики регіонального розвитку, однак українська модель неминуче матиме власну специфіку.

«Українська регіональна політика так чи інакше буде відрізнятися від загальноєвропейської. Чому? Тому що у нас триває війна. Це дуже важливий фактор, який впливає на всі території і на всіх їхніх мешканців. Тому ми маємо ці фактори враховувати», - сказав Олексій Рябикін.

Він також наголосив на значенні Розділу 22 переговорів про вступ України до ЄС, який стосується регіональної політики та координації структурних інструментів.

«Розділ 22 поєднує стратегічне планування розвитку територій, публічні інвестиції, які мають ґрунтуватися на стратегіях розвитку, а ті, своєю чергою, мають ґрунтуватися на потребах конкретних територій. Ще один дуже важливий компонент - це координація. Вона має бути і горизонтальною, і вертикальною, і вона має бути якіснішою, ніж є наразі. Без цієї координації неможливий вступ до Європейського Союзу», - підкреслив заступник Міністра.

За його словами, Розділ 22 - це не лише про регіональний розвиток, а й про статистику, інституційну спроможність різних рівнів публічної влади, аудит, прозорість, підзвітність та антикорупційну політику.

 

 

Менеджерка Швейцарсько-українського проєкту DECIDE Валентина Полторак наголосила, що Україна перебуває в історичному моменті, коли стратегічне планування має одночасно відповідати на завдання розвитку і відновлення.

«У часи, коли зруйнована велика частина української інфраструктури, будь-яка стратегія — і на рівні громади, і на рівні області - має поєднувати питання розвитку та відновлення, бути своєрідним планом Маршалла для українських областей і громад. Але для того, щоб зробити це якісно, ми маємо вивчати досвід європейських країн», - сказала вона.

Валентина Полторак також підкреслила, що стратегічне планування має бути не лише експертним, а й суспільно значущим процесом.

«Як швейцарський проєкт, ми підтримуємо широке долучення громадськості, передусім територіальних громад. У нас є досвід роботи в чотирьох областях, де до розробки стратегічних документів було залучено понад 90% територіальних громад. Нам видається, що це має бути процес, коли громадяни долучаються до визначення пріоритетів регіональної політики», - зазначила вона.

Ще одним ключовим напрямом роботи DECIDE вона назвала відновлення людського капіталу, зокрема через зв’язок освіти з ринком праці та розвиток партнерств громад з бізнесом заради розвитку професійних можливостей для молоді в Україні.

 

 

Автор аналітичного огляду, національний експерт проєкту DECIDE Мирослав Кошелюк пояснив, що ідея дослідження виникла в ході роботи експертної групи при профільному Міністерстві, завданням якої є оновлення підходів до державної регіональної політики. За його словами, Україна має безпрецедентний виклик: одночасно рухатися до ЄС і робити це в умовах війни. Саме тому досвід інших країн може бути не готовою інструкцією, а джерелом підказок для рішень, які Україні потрібно ухвалювати вже зараз.

«Ми, з одного боку, йдемо шляхом євроінтеграції, а з другого - здійснюємо цей процес в умовах війни. Напевно, цього до нас не робив ніхто. У нас є особливий дедлайн: у 2027 році завершується поточний програмний цикл ЄС і починається наступний – 2028-2034 роки. Нам потрібно багато речей встигнути буквально за півтора року», - сказав Мирослав Кошелюк.

Огляд підготовлено у форматі кейс-стаді. За словами Мирослава Кошелюка, щодо кожної з 13 країн аналізувалися законодавча рамка, національні планувальні документи, документи, пов’язані з використанням коштів ЄС, а також приклади стратегічних документів регіонального і місцевого рівнів. Загалом було опрацьовано близько 400 документів.

«У цьому огляді немає готових відповідей. Але там є багато матеріалу, який можна використати для пошуку рішень у тих питаннях, які сьогодні перед нами стоять», - зазначив експерт.

Серед наскрізних висновків огляду - те, що країни ЄС дотримуються спільних пріоритетів, принципів і стандартів підготовки базових документів, правил використання коштів та моніторингу їх ефективності. Водночас універсальної моделі регіональної політики не існує: країни мають різні набори планувальних документів, різні горизонти планування, різні пріоритети та механізми імплементації.

Одним із головних висновків він назвав необхідність навчитися працювати за європейськими правилами ще до отримання великих ресурсів ЄС.

«На сьогодні в процесі євроінтеграції ми повинні навчитися вибудовувати систему і працювати за європейськими правилами до того, як отримаємо великі європейські гроші, а не навпаки. Це дуже важливий момент», - наголосив Мирослав Кошелюк.

Окремо експерт звернув увагу на архітектуру планувальних документів у межах політики згуртованості ЄС. Національна стратегія розвитку має фіксувати власні пріоритети країни і бути ширшою за документи, які готуються під використання європейських коштів. Уже на її основі вибудовуються угода про партнерство з Європейською Комісією, операційні програми та інші планувальні документи, пов’язані з використанням інструментів ЄС

Водночас він застеріг від механічного копіювання європейських моделей.

«Українська регіональна політика повинна бути європейською - ми маємо використати момент євроінтеграції, щоб перебудувати її відповідно до європейських стандартів. Але вона має бути українською в тому сенсі, що повинна враховувати власні пріоритети», - сказав він.

У презентації Мирослав Кошелюк навів приклади різних підходів до планування. Зокрема, Польща має довгострокову стратегію до 2050 року, середньострокову стратегію до 2035 року та дев’ять інтегрованих міжсекторальних стратегій, одна з яких - регіональна. В Іспанії важливу роль відіграє візійний документ «Іспанія-2050», підготовлений національним офісом форсайту, велика кількість секторальних стратегій, а також міський порядок денний і так звані якірні проєкти. У Хорватії діє семирічний цикл планування регіонального розвитку, однак приклад цієї країни також показує ризики розсинхронізації різних законів і документів.

Окремий блок презентації стосувався поєднання просторового і стратегічного планування. Швейцарія спирається на Просторову концепцію, з якою узгоджується більшість стратегій і програм у сфері регіональної політики. Чехія структурує свою Стратегію 2021+ не за секторами, а за типами територій: метрополії, агломерації, регіональні центри, структурно уражені території, економічно та соціально вразливі території. Словенія вибудовує просторову логіку навколо чотирьох каркасів: коридорів розвитку і точок входу, поліцентричної міської системи, сільських районів та зеленої інфраструктури. Польща рухається до об’єднання стратегічного і просторового планування в одній системі документів, зокрема через функціонально-просторові моделі та території стратегічного втручання.

Серед практичних інструментів, які можуть бути корисними Україні, у презентації були згадані «дерево проблем» для кожного типу територій у Чехії, бенчмаркінг Іспанії за ключовими викликами, обов’язковий опис потреб і потенціалів розвитку в Хорватії, сценарний аналіз на основі мегатрендів і визначення «пасток розвитку» у Польщі, а також цифрові портали і бази стратегій, які допомагають працювати з даними та шаблонами документів.

Підсумовуючи, Мирослав Кошелюк окреслив кілька рекомендацій: спершу має бути національна стратегія з власними пріоритетами; операційні програми під кошти ЄС мають вибудовуватися на її основі, а не замість неї; Україна вже на кандидатській стадії має сформувати інституційний механізм координації; потрібно свідомо обрати принцип організації майбутніх операційних програм - тематичний чи регіональний; заздалегідь готувати enabling conditions і пілотувати інструменти європейської політики згуртованості.

Переглянути презентацію Мирослава Кошелюка можна ТУТ

 

 

Директор департаменту регіонального розвитку і реінтеграції територій Мінрозвитку Віталій Проценко підтвердив, що напрацювання огляду вже використовуються у роботі над новою державною регіональною політикою.

«Ті напрацювання, які ви показали, вже є основою нової державної регіональної політики і частиною імплементації наших бенчмарків по Розділу 22. У 2026 році Міністерство розпочало розробку нової Державної стратегії регіонального розвитку на 2028–2034 роки», - зазначив він.

За словами Віталія Проценка, 2026 рік дає можливість синхронізувати секторальні політики і державну регіональну політику. Він повідомив, що вже погоджено нову модель системи національного і стратегічного планування між Мінрозвитку, Мінфіном та Мінекономіки.

Окремо він зупинився на необхідності якісних даних для нової ДСРР.

«Щоб побудувати якісну стратегію і якісну тенденцію, необхідно ухвалювати рішення на основі даних. Ми хочемо зібрати ці дані, щоб вони стали основою для нової державної стратегії регіонального розвитку і для секторальних стратегій, які також мають бути оновлені до кінця 2026 року», - сказав Віталій Проценко.

Він також наголосив, що нова стратегія має бути значно компактнішою і практичнішою.

«Нова стратегія буде «стрункою» і чіткою. Ми орієнтуємося на 50–60 сторінок, але це буде якісна вижимка з аналітичних матеріалів, якісно побудовані сценарії, стратегічні й оперативні цілі. Окремий аспект - нова ДСРР має містити якісну картографічну основу, чого раніше не було», - зазначив він.

 

 

Радниця заступника Міністра розвитку громад та територій України Наталія Глоба деталізувала новації, передбачені у методології розробки ДСРР на наступний планувальний період. Передусім ідеться про повноцінний територіально орієнтований підхід.

«Складність української імплементації територіального підходу полягає у факторі війни. Він вимагає від нас створення двох типологій, заснованих на різних критеріях. Одна типологія - це функціональні типи територій. Друга - типологія за ознакою безпеки: тимчасово окуповані території, прифронтові території, а можливо, також території бойових дій і території можливих бойових дій», - пояснила вона.

За її словами, ДСРР має стати політикою, заснованою на доказах.

«Мета створення аналітичного документа полягає в тому, щоб визначити тенденції, проблеми, структурні дефіцити регіонів, їхні потреби у розвитку, а також ендогенний потенціал. На підставі цього має здійснюватися планування. Тобто регіональна політика — це політика, заснована на доказах», - сказала Наталія Глоба.

Серед інших новацій вона назвала людиноцентричність, фінансову модель реалізації регіональної політики, новий підхід до моніторингу, сценарне планування та інтеграцію стійкості як стратегічної категорії.

«Ми намагаємося зробити цю стратегію прив’язаною передусім до якості життя людей. Сподіваюся, буде проведене велике соціологічне дослідження, у якому визначатимуться потреби людей, які живуть у різних регіонах, щоб люди безпосередньо впливали на розробку такого важливого документа», - зазначила вона.

 

 

Експерт з децентралізації та регіонального розвитку Юрій Третяк звернув увагу, що огляд має стати настільною книгою для всіх, хто працює з державною та регіональними стратегіями.

«Ми заходимо у важливий процес планування на наступний період. Усім, хто працює з державною стратегією, з регіональними стратегіями, це точно має бути настільною книгою, щоб ми ознайомилися з тим, як це працює у країнах, досвід яких може бути корисним для України», - сказав він.

Він також нагадав один із принципів, який закладався під час розробки законодавства про державну регіональну політику: «жодних планів без грошей і жодних грошей без планів». Водночас Юрій Третяк наголосив, що сьогодні Україна має переосмислити взаємозв’язок стратегій, публічних інвестицій, ДФРР, секторальних політик і майбутніх європейських інструментів.

 

 

Директор з розвитку Всеукраїнської асоціації громад Ігор Абрамюк підтримав тезу про те, що Україна має готуватися до роботи з європейськими фондами вже зараз.

«Ми маємо готуватися зараз, а не тоді, коли нам стануть доступні фонди. Тоді буде пізно. Ми просто їх не освоїмо, бо коштів буде стільки, що якщо в нас не буде інструментарію, ми захлинемося і не зможемо використати ці ресурси», - сказав він.

Ігор Абрамюк також звернув увагу на потребу в чіткій архітектурі стратегічного планування.

«Чудово, що прозвучало: буде архітектура. Бо її немає. Наша єдина узаконена стратегія - це державна стратегія регіонального розвитку. Нам треба думати, як інтегрувати майбутні стратегії, зокрема для територій, які можуть працювати з європейськими інструментами сільського розвитку, у загальну систему стратегічного планування», - зазначив він.

 

 

Заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жаліло підкреслив, що огляд важливий і як дослідницьке джерело, і як практичний посібник. Водночас він наголосив: універсального підходу не існує, а Україна має виконати власну «домашню роботу».

«Стратегія - це не про те, як поділити гроші, а про те, як створити гроші. Стратегії мають бути вищими, ніж поточні бюджетні обмеження, щоб ці обмеження долати. Інакше ви ніколи їх не подолаєте», - сказав Ярослав Жаліло.

Він також запропонував ширше дивитися на зміст регіональної політики.

«Підхід, що регіональна політика - це лише подолання диспропорцій, уже дещо вчорашній. Сьогодні йдеться про подолання диспаритетності у спроможності територій реалізувати свій потенціал. Це ключовий момент», - зазначив він.

 

 

Голова правління, голова Керівного комітету Агенції відновлення та розвитку Олександр Солонтай звернув увагу, що європейський досвід допоможе пояснювати громадам і містам суть нової регіональної політики.

«Часто бракує аргументу для представників міст, обласних центрів, передмість агломерацій, які з осторогою дивляться на перегляд регіональної політики в контексті євроінтеграції і думають, що їх відрізають від ресурсу. Досвід інших країн показує: ні. Це і про точки росту, і про стимулювання тих, хто вже сьогодні зростає, і про можливість через них створювати додану вартість для регіону і країни», - сказав він.

 

 

Експерт проєкту DECIDE, керівник ГО «Товариство дослідників України» Павло Остапенко наголосив, що, працюючи з європейським досвідом, Україні важливо враховувати не лише зміст інструментів, а й державний устрій та масштаб країн, досвід яких аналізується. За його словами, для України найбільш релевантними можуть бути приклади унітарних республік, зокрема Польщі, а також країн, співмірних за площею та складністю управління.

«Потрібно враховувати, перш за все, державний устрій тих країн, які наведені в аналізі. Нам найбільше підходять унітарні країни-республіки, а не федерації чи конфедерації. І друге - це розмір країни. Бо одна справа - запланувати стратегію на країну в 30 тисяч квадратних кілометрів, а інша справа - на 600 тисяч квадратних кілометрів. Україна є найбільшою країною Європи, тому це зовсім різні за масштабом процеси», - зазначив Павло Остапенко.

Він також підтримав ідею поступового зближення стратегічного і просторового планування, навівши приклад Польщі, яка рухається до поєднання просторової концепції та стратегії в одному документі. На його думку, Україні, можливо, не вдасться повноцінно зробити це вже в межах найближчого планувального циклу, але до наступного циклу потрібно якісно підготуватися.

 

 

Керуючий партнер компанії «Сівітта Україна» Дмитро Ливч наголосив, що війна та євроінтеграція одночасно створюють для України великий виклик і велику можливість - змінити економічну географію країни.

«Зараз ми часто дивимося на євроінтеграцію як на процес гармонізації законодавства. Але гармонізація законодавства — це лише маленька частина того, що потрібно зробити, щоб мати можливість працювати так, як працює Європейський Союз. Ці два тренди — війна і євроінтеграція - створюють великий виклик, але водночас можливість для України відкоригувати економічну географію, яка склалася за понад 30 років», - сказав він.

За його словами, нова система стратегічного планування має бути простішою, адаптивною і краще пов’язаною з економічною конвергенцією України з ЄС.

 

 

Керівниця офісу роботи з територіальними громадами Агенції регіонального розвитку Одеської області Олена Іванова наголосила, що якісне стратегічне планування неможливе без фахівців на місцях.

«Починається новий етап культури стратегічного планування. Це вже не факультативно і не поверхнево - всі починають розуміти, що стратегія важлива. Але реалізовувати її на місцях повинні фахівці. Тому потрібні стратегічні планувальники, проєктні менеджери, якісні аналітики, які мають бути інтегровані у структури місцевого і регіонального рівня», - сказала вона.

 

 

На завершення заступник виконавчого директора Всеукраїнської асоціації об’єднаних територіальних громад Сергій Шаршов звернув увагу на кілька питань, які потребують подальшої дискусії: спільні стратегії громад, визначення міських і сільських територій, вплив нової архітектури бюджету ЄС на роль регіонів і громад, а також людиноцентричність фінансової системи місцевого самоврядування.

«Якщо ми говоримо, що в центрі всього має бути людина, то маємо змінити підхід до сплати і надходження податку на доходи фізичних осіб на місцях. Сучасна система, де в центрі уваги стоїть не людина, а роботодавець або інвестор, навпаки збільшує дисбаланс і віддаляє нас від політики згуртованості», -зазначив Сергій Шаршов.

Обговорення показало: для України європейський досвід стратегічного планування важливий не як готова інструкція, а як набір рішень, помилок і моделей, які допоможуть сформувати власну систему. Вона має бути сумісною з правилами ЄС, але водночас враховувати українську реальність: війну, різні типи територій, потребу у відновленні, обмеженість даних, різну спроможність громад і регіонів, а також необхідність швидко підготуватися до нового програмного циклу 2028–2034 років.

Головний висновок дискусії простий і вимогливий: Україна має не чекати великих європейських коштів, а вже зараз вибудовувати правила, інституції, документи, дані та управлінську спроможність, без яких ці кошти не стануть розвитком. Бо стратегія - спосіб домовитися, куди рухається країна, хто за що відповідає і як зробити так, щоб розвиток відчули люди в кожній громаді.