Житомирська та Черкаська області мають однаково 66 громад. За даними МОН та KSE Institute, у Житомирській області до дуальної освіти залучено 160 роботодавців, а у Черкаській лише один. Чи означає це, що одна область працює значно краще за іншу? Не обов’язково. Ці цифри скоріше свідчать про різні стартові умови для розвитку партнерства між бізнесом і професійною освітою.

Коли ми говоримо про розвиток дуальної освіти, то нам потрібні показники для порівняння, зокрема, кількість укладених договорів або кількість роботодавців, які беруть участь у підготовці здобувачів освіти. Але такі показники відображають лише результат і майже нічого не говорять про те, з яких стартових умов цей результат був досягнутий.

Хоча законодавство встановлює однакові правила впровадження дуальної освіти для всіх, можливості громад суттєво різняться. Економічна структура громад, кількість підприємств, мережа закладів професійної освіти, кадровий потенціал і досвід співпраці між бізнесом та освітою визначають, наскільки швидко партнерство може перейти до дуальної моделі. Саме тому помилково очікувати, що кожна громада однаково швидко впровадить дуальну освіту.

 Це добре видно з таблиці аналізу стартових можливостей для розвитку партнерства у розрізі декількох областей.

Джерела: МОН і KSE Institute «Дуальна П(ПТ)О в Україні» (2025); ЄДЕБО (2026); gromada.info (громади).

Стартові умови визначаються не лише кількістю закладів освіти, а й структурою місцевої економіки. Наявність аграрних, виробничих, будівельних або логістичних підприємств може створити потенційну базу роботодавців, зацікавлених у підготовці кадрів. Саме тому громади з подібною кількістю закладів освіти можуть демонструвати зовсім різний рівень розвитку партнерств.

Співвідношення кількості роботодавців, залучених до дуальної освіти, до кількості закладів професійної освіти демонструє, наскільки відрізняється залучення бізнесу до підготовки кадрів у різних регіонах. На цей показник можуть впливати як економічна структура регіону, так і досвід співпраці між роботодавцями та закладами освіти. Наприклад, у Житомирській області на один заклад припадає понад чотири роботодавці, тоді як у Львівській менше двох, хоча мережа закладів там майже удвічі більша.

Ці цифри не означають, що одні громади успішніші за інші. Вони показують, що громади мають різні стартові умови та перебувають на різних етапах розвитку партнерства між освітою та бізнесом. Саме етап розвитку партнерства і варто оцінювати, якщо ми хочемо зрозуміти перспективи розвитку дуальної освіти.

Однак розвиток партнерства оцінюється не завжди коректно. Нерідко дуальною освітою називають будь-яку співпрацю між закладом освіти та роботодавцем. Тоді як майстер-класи, виробнича практика, стажування педагогів, участь бізнесу в оновленні освітніх програм теж важливі форми взаємодії, але вони не є дуальною освітою.

Ці форми співпраці не менш цінні. Більше того, саме вони часто стають першим кроком до глибшого партнерства. Але якщо ж називати дуальною освітою будь-яку взаємодію, ми перестаємо бачити, як насправді розвиваються громади: хто лише починає будувати довіру між бізнесом і освітою, а хто вже готовий перейти до системної моделі. На відміну від інших форм співпраці, дуальна освіта передбачає системне поєднання навчання в закладі освіти та на робочому місці, а взаємовідносини між здобувачем освіти, роботодавцем і закладом регулюються тристороннім договором.  

Але розвиток партнерств залежить не лише від наявності закладів освіти та роботодавців, а й від потреб ринку праці. За даними Державної служби зайнятості, серед найбільш затребуваних професій залишаються слюсарі, електромонтери, будівельники та водії.

Водночас Мінекономіки прогнозує до 2027 року найбільше зростання потреби у працівниках будівництва (61,5 тис.) та промисловості (53 тис.), а також понад 65% приросту потреби у сфері обслуговування промислового устаткування. Це створює додаткові стимули для розвитку партнерств між роботодавцями та закладами професійної освіти, особливо в громадах із відповідною економічною спеціалізацією. Водночас сам по собі попит на кадри ще не гарантує розвитку дуальної освіти. Він лише створює передумови, які мають бути підкріплені готовністю бізнесу, закладів освіти та місцевої влади до співпраці (Джерело: Мінекономіки 2024)

Це ж підтвердив і проєкт «InConnect2: Посилення партнерства закладів професійної освіти та бізнесу». Команди з різних регіонів України стартували з абсолютно різних позицій. В одних громадах партнерство між закладами освіти та підприємствами існувало роками й потребувало нового змісту. В інших його доводилося будувати практично з нуля. Тому й рішення були різними: десь основним результатом стало стажування викладачів та оновлення освітніх програм, десь створення сучасних навчальних просторів, десь поява постійного майданчика для співпраці роботодавців і закладів освіти. Усі ці проєкти відрізнялися між собою, але працювали на одну мету зміцнення партнерства.

Саме тому розвиток дуальної освіти не можна оцінювати лише за кількістю договорів. Значно важливіше зрозуміти, чи формується партнерство між закладом освіти, роботодавцями та громадою, чи зростає взаємна довіра і чи готові сторони інвестувати у спільну підготовку майбутніх працівників.

Дуальна освіта не є універсальним показником успішності громади і не обовʼязкова кінцева точка. Для одних громад реалістичним наступним кроком стане розвиток виробничої практики чи стажування педагогів, для інших повноцінне впровадження дуальної форми навчання.

Тому оцінюючи розвиток професійної освіти, варто дивитися не лише на кількість договорів про дуальну освіту. Важливо розуміти, чи зʼявляються нові партнерства між закладами освіти та роботодавцями, чи готові сторони інвестувати час і ресурси у співпрацю та чи створює громада умови для такого діалогу. Адже саме з партнерства починається шлях до дуальної освіти, і для різних громад цей шлях може виглядати по-різному.