На базі Дніпропетровського підрозділу Центру розвитку місцевого самоврядування провела директор підрозділу Олена Тертишна.

З метою створення умов для належного представлення інтересів жителів у вирішенні питань місцевого значення в об’єднаних територіальних громадах, участі у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території законодавцем внесено зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та включено до системи місцевого самоврядування нову посадову особу місцевого самоврядування – старосту.

Посада старости на законодавчому полі в незалежній Україні є новою. Тому виникають питання: як повноваження старост, чи впораються вони із покладеними обов’язками, як буде співпрацювати місцева рада зі старостою, чого варто очікувати жителям сільських територій, які залишились без місцевої ради у своєму населеному пункті? Ці та інші питання були розглянуті учасниками семінару

Упровадження посади старости зумовлює посилену увагу експертного середовища до питань формування правового поля діяльності цих посадових осіб місцевого самоврядування.

Для учасників семінару організатори зробили також короткий екскурс в історію українського самоврядування, яке має дуже давні традиції. Однією з таких традицій було існування інституту старости, який в різні часи виконував різні функції. Так, за часів Київської Русі староста був представником адміністрації, який доглядав за певними ділянками в господарстві князя. У XV-XVIII століттях в Україні, староста (війт) був керівником місцевого міського чи сільського управління або самоврядування. За часів імперії сільський староста був головою адміністративної одиниці – сільської громади й обирався сільським сходом на 3 роки. У Гетьманській державі діяли губерніальні і повітові старости.

 Старостами також називали виборних або призначених осіб для ведення справ будь-якої громади, артілі чи іншого громадського колективу.

Отже, запровадивши на сучасному етапі державотворення посаду старости в системі місцевого самоврядування, законодавець повернув українському народу ментальну національну традицію – бути справжнім господарем на своїй рідній землі.