До 25-ти ініціатив щодо створення об'єднаних територіальних громад у 2017 році на Дніпропетровщині долучилася ініціатива Петриківської селищної ради участь у громадських обговореннях якої щодо створення громади спільно з сусідніми сільськими радами взяла 3 березня 2017 року директор Дніпропетровського ВПУ "Центр розвитку місцевого самоврядування " Олена Тертишна. Здобутки Петриківського краю відомі далеко за межами нашої країни і сягають своєю історією в глибину віків.

З давніх давен сільські малювальниці – майстрині по розпису хат та їх внутрішньому оздобленню – прикрашали у Петриківці селянські помешкання зображеннями дивовижних квітів та птахів. Поступово розпис був витіснений паперовими «мальовками», які стали улюбленою прикрасою в оселях. Уславлений осередок декоративного розпису – селище Петриківка, що в Дніпропетровській області, на всьому Придніпров’ї відоме доброю водою й запашним домашнім хлібом, який не розучилися пекти місцеві господині. А головне – це єдиний у всьому краї острівець, що лишився від колись могутнього материка символічно-декоративного малювання. Щоб поглянути на зразки петриківського розпису і познайомитись із майстрами їдуть сюди звідусіль. Навіть за радянських часів, коли обласний центр – нинішній Дніпро - був закритим містом, до Петриківки навідувались іноземці. Доводилось хитрувати: винаймали машину до Полтави, а звідти, минаючи «закриту зону», заїжджали в селище.

1772 рік – це дата не створення Петриківки, а першої письмової згадки про неї. Саме того ж року жителі села Курилівки, що за 20 кілометрів від Петриківки, звернулися до кошового отамана Петра Калнишевського (тут були його зимівники) зі своєю бідою. Їхню церкву підтоплювали дніпровські води. І тоді з дозволу Калниша дерев’яну церкву перенесли до Петриківки, точніше – просто перекотили на дерев’яних котках. І перша письмова згадка про село – це прохання Калнишевського до вищого духовенства про освячення церкви на новому місці.

Отже, історія Петриківщини пов’язана з ім’ям визначної особистості – Петра Калнишевського, що близько 10 років обирався отаманом. Завдяки його турботам у дикому степу виростали нові села.

Кажуть, що раніше у Петриківці художників зовсім не було. Кожна жінка в селі до великого свята заново білила хату і заново її розписувала. І жодна не вважала себе майстром, малювала, щоб гарно було в оселі й надворі. Паперові ж кальовки робили взимку цілими сім’ями, а навесні все це мішками везли на базар. Продавали недорого, людям на радість – «стьожки» з квітковим орнаментом на оздобу печі, мальовки для стелі, мальовані рушники для стін.(…) Повну версію читати ТУТ.