Очільник Семенівської  міської ради Чернігівської області Сергій Деденко веде Facebook, який став літописом війни на північному кордоні. Але за постами — щоденна, часто невидима робота: зашиті вікна, врятовані люди, втримані підприємства, втрачені надії. Ми зустрілися з ним не для того, щоб переказувати дописи, а щоб зрозуміти: як керувати громадою, коли ворог — за 9 кілометрів, а завтрашній день — надто велика розкіш, щоб його планувати.

 

Автор: Дмитро Синяк

 

 

Семенівська громада має 136 кілометрів кордону з росією — більше, ніж будь-яка інша на Чернігівщині. Її територія більша за площу деяких обласних центрів, але щільність населення тут вже найнижча в Україні. За чотири роки великої війни громада втратила половину бізнесу і половину людей, 25 сіл перетворилися на руїни, а російські дрони стали частиною щоденного пейзажу.

Міський голова Сергій Деденко не шукає співчуття. Він шукає відповіді на питання, які сьогодні мають ставити собі всі прикордонні території: чи є у держави план для таких громад, як його? Чи варто вкладати кошти у відновлення зруйнованих сіл, якщо завтра їх знову знищать? І головне — як утримати людей, коли навіть фахівець із земельного права відмовляється від високої зарплати і квартири, почувши перший вибух на околиці.

У розмові з порталом «Децентралізація» голова Семенівської громади — про тонку межу між героїзмом комунальників і прорахунками «лісової реформи», про ціну допомоги міжнародних партнерів і про те, чому програма «Є-Відновлення» для прикордоння може стати «програмою зникнення».

 

Голова Семенівської громади Сергій Деденко

 

«Коли чуєш вихід арти, у тебе три секунди, щоб заховатися…»

На початку лютого російський дрон знищив цивільний автомобіль у Семенівці. Наскільки ризиковано пересуватися власними машинами у вашій громаді?

- Дуже ризиковано, тому ми завжди їздимо з відкритими вікнами, щоб чути наближення дрону. Якщо почуєш його зарання, ще матимеш змогу вистрибнути з машини до того, як безпілотник по ній вдарить. Повітряні тривоги оголошують виключно через ракетні атаки, а за російські дрони мусиш подбати сам. Від кордону до Семенівки лише 9 км, тож вони у нас часто «гостюють». Тому краще ховати машини по гаражах чи під деревами і використовувати їх лише у разі крайньої потреби. Особливо взимку, коли проблематично відкривати вікна через сильний мороз. Тому ми намагаємося всюди ходити пішки й носити зручні одяг і взуття, у яких у разі потреби можна швидко пірнути до якоїсь канави чи кущів. (Мені й самому доводилося не раз так робити). Коли ти чуєш вихід арти, у тебе три секунди на те, щоб заховатися. А якщо ти чуєш дрон, часу трішки більше, і можна добігти до одного з мобільних укриттів, невеличких бетонних модулів на 10-15 осіб, розставлених по всьому місту. Вони захищають доволі добре. А б’ють по нас мало не щодня. От буквально вчора о пів на дев'яту російські «Молнії» вдарили по приватному сектору Семенівки, тож нашим героїчним комунальникам треба було негайно зашивати ДВП-плитами вибиті вікна та латати пошкоджені дахи. Надворі ж мороз. Вони працювали до ночі.

Власне, ви оприлюднили фото роботи комунальників, які зашивають вікна ДВП-плитами. Виходить, після такого «ремонту» люди мають жити у темноті?

- Так, але тут треба зауважити, що ДВП-плити посилюють безпеку. Із закритих ними вікон від близького вибуху вже не вилетить із шаленою швидкістю скло. Ці плити також є чудовим маскуванням вночі, коли кожен промінчик світла може бути ціллю для дронів. Ми не вмикаємо вуличне освітлення з початку великої війни. Тож коли хтось не задрапував щільно вікна, він сильно ризикує. Коли минулоріч російські КАБи вдарили по центру Семенівки, у двох багатоповерхових будинках на 90 квартир повилітали дві третини вікон. Ми оперативна зашили їх ДВП-плитами, і люди досі живуть за ними й дякують нам за це.

У січні «Герані» влучили по енергооб'єкту у вашій громаді. Що робиться для того, аби зробити її енергонезалежною?

- За чотири роки великої війни ми отримали з усіх джерел рівно 90 генераторів різної потужності. Допомогли ними і бізнесу, і нашим основним організаціям. Тепер, якщо у нашій енергосистемі щось виходить із ладу, ми одразу ж запускаємо генератори, і люди майже не відчувають проблем. Ну, й, звісно ж, як, мабуть, усі громади тепер, ми маємо чималі запаси палива, бензину, дизеля. А всі наші котельні ми ще до війни перевели на дрова, бо так було набагато дешевше. Тож зараз ми навіть готові до потенційних перебоїв із газом.

2 лютого ви повідомили, що у Семенівці зранку було мінус 30. Як люди пережили такі сильні морози? Чи допомагала їм міська рада?

- Ми розгортаємо в разі потреби додаткові пункти незламності, у яких можна  не тільки погрітися й випити гарячого чаю, а й підключитися до безкоштовного Wi-Fi та зарядити свої гаджети, зарядні станції, павербанки… Коли світло вимикали, люди також часто приходили до цих пунктів незламності. Під час морозів пункти незламності теж стали при нагоді.

Ви застерігаєте людей ходити виключно «по заздалегідь прочищеним стежкам, без потреби не заходити у снігові кучугури та звертати увагу на неприродні конструкції, що можуть стирчати у снігу». Наскільки серйозною є небезпека від дронів та боєприпасів, що не здетонували?

- Доволі серйозною. Щойно зійде сніг, ми відчуємо це іще більше. У 2022-2023 роках кілька наших мешканців загинули від контакту із вибуховими матеріалами. Найбільш кричущий випадок стався минулого року. Наш тракторист побачив у полі дрон, зупинився і невідомо для чого підняв його. Дрон вибухнув, трактористові відірвало руку, вибило око, розворотило живіт. Він вижив, але фактично залишився непрацездатним. Саме від таких неконструктивних, безглуздих дій ми і застерігаємо людей.

 

Знищений російським дроном цивільний автомобіль у Семенівці, 1 лютого цього року

 

Удар по господарським приміщенням Семенівської лікарні

 

Внаслідок цього удару згоріли автомобіль, яким лікарі їздили до хворих…

 

. … та «швидка»

 

«Ми втратили половину нашого бізнесу і половину населення…»

У лютому ворог ракетами та дронами атакував одне з сільгосппідприємств громади у селі Жадовому, пошкодивши «кілька десятків одиниць техніки, виробничі приміщення та обладнання». А російський FPV-дрон на оптоволокні вдарив по приватному підприємству у Семенівці. Така частота російських ударів наводить на думку про цілеспрямовані спроби зі знищення місцевого бізнесу. Як реагують на це місцеві підприємці?

- Внаслідок російського вторгнення ми втратили половину нашого бізнесу. Різко зменшилася кількість землі, що обробляється, та лісозаготівлі – наш основний хліб. Наша колись славетна і заможна взуттєва фабрика значно пошкоджена, так само як і лісопереробні підприємства громади. До повномасштабного вторгнення у нас також працювали багато невеличких фермерських господарств, переважно м’ясо-молочного напрямку. Близько половина з них збанкрутувала, релокувалася чи була знищена. А оскільки бізнес є головним чинником для збереження населення та підняття народжуваності, разом із підприємствами ми втратили й близько половини населення. У нас і раніше його було небагато: близько 15,6 тис. осіб. Тепер маємо лише 5 тис. у Семенцівці та 7,5 тис. у цілій громаді. Такі цифри отримуємо на основі опосередкованих даних: кількості використаної води, купленого хліба тощо. Ще коли по нас працювала тільки арта та міномети, до нас їхали внутрішньо переміщені особи. А тепер, коли у небі весь час з’являються російські дрони, люди їдуть лише від нас.

Для чого росіяни витрачають таку кількість боєприпасів на цивільну інфраструктуру, як ви гадаєте?

- За чотири роки у нас були різні варіанти відповідей на це запитання, але зараз ми сходимося на тому, що все це робиться виключно задля «показухи», щоб вислужитися перед начальством, отримати нагороди. Ми ж деколи переглядаємо, що повідомляють офіційні російські джерела про обстріли нашої громади. Так-от, якщо вірити їм, за чотири роки вони тут знищили вже цілу армію. Що відбувається насправді? Якийсь російський лейтенант дає команду атакувати наш цивільний об’єкт, чудово знаючи, що там немає жодних військових. Потім він повідомляє нагору, що спалив, умовно кажучи, 25 українських танків та базу «Правого сектору». Нагорі, звичайно, легко могли б перевірити цю інформацію, але там теж хочуть орденів і медалей й, до того ж, бояться прочуханів за відсутність результатів. От за що ми платимо своєю інфраструктурою та житлом!

Чому ви виступаєте проти «лісової реформи» і які конкретні наслідки вона мала для економіки прикордонної громади?

- Переробка нашого державного підприємства «Семенівське лісове господарство» знищена внаслідок так званої «лісової реформи». Між тим це підприємство давало нам близько 15% усіх наших власних надходжень, бо майже 40% площі нашої громади (яка становить це не мало не багато понад 1,4 тис. кв. км) займають ліси. На цьому підприємстві працювали понад 100 осіб, і воно було одним з найпотужніших в області. Там були сучасні сушилки, верстати… Тепер нічого цього немає. Тому я категорично проти такої «реформи». На прикордонні й так небагато бізнесу, для чого ж знищувати останнє?

Якою сьогодні є ситуація у прикордонних селах громади, зокрема в Галаганівці, і скільки населених пунктів залишаються недоступними через війну?

- Понад 25 сіл, це вся північ і північний схід нашої громади. Деякі із цих сіл вже до повномасштабного майже не мали мешканців, але деякі були дуже перспективними. Наприклад, у селі Тимоновичі жили понад 300 осіб, багато з яких працювали на фермі, де вирощували чи не півтисячі голів худоби. Також там, у басейні річок Снов і Стратива, порівняно непогані землі, з яких місцеві фермери завжди збирали хороші врожаї. Тимоновичі мали школу, клуб, бібліотеку, ФАП… Тепер усе це у руїнах, мости – підірвано, більшість будинків, особливо ті, що були з дерева, – спалено. Я сам бачив відеозапис, зроблений дроном. Там все перетворено на руїну. Причому ворог робив це цілеспрямовано, бажаючи спустошити всі прилеглі до кордону території. Людей у Тимоновичах вже немає і навряд чи вони туди колись повернуться. Бо туди вже нікуди повертатися. Та й люди переважно вже купили нові будинки та квартири за програмою Є-Відновлення. От це чудова соціальна програма, і люди дуже задоволені нею, але… Я мушу сказати, що для нашої громади такі програми – смерть, бо через них ми гарантовано і назавжди втрачаємо населення, якого і так мали небагато. Я за такі програми, які залишатимуть людей у громаді.

 

Семенівські  комунальники готуються зашивати вікна ДВП-плитами

 

Так роблять практично після кожного удару російської артилерії чи авіації

 

ДВП-плити забезпечують добре світломаскування вночі й краще, ніж скло, бережуть тепло

 

Як наступ шведської армії через Семенівську громаду у XVIII столітті допоміг їй зараз отримати модульне містечко зі Швеції

Одним з партнерів, який на постійній основі допомагає Семенівській громаді, є Міжнародний комітет Червоного Хреста. За рахунок матеріалів, які комітет надав минулого року, «вдалося відновити дахи 53-х домогосподарств площею 2,5 тис. кв. м. Також 350 домогосподарств отримали оперативну допомогу у закритті віконних та дверних прорізів плитами ОСБ та плівкою». Як вам вдалося залучити до допомоги Червоний Хрест? Які ще міжнародні партнери допомагають Семенівській громаді?

- З Червоним Хрестом ми плідно працюємо з 2022 року, коли вони вперше приїхали до нас і запропонували свою допомогу. Згодом у нас були різні проєкти. За одним з них Червоний Хрест допомагає нам будівельними матеріалами для відновлення пошкодженого обстрілами житла. Навіть якщо у пошкоджених хатах зараз ніхто не живе, ми все одно ремонтуємо їх. Адже якщо цього не робити, за рік-два вони перетворяться на руїни, і людям просто не буде, куди повертатися. Адміністративні будівлі ми не відновлюємо: на це знадобився б, мабуть, увесь ресурс Червоного Хреста. Загалом у нас багато партнерів: U-LEAD, GiZ, Expertise France, Chemonix; благодійні фонди з Латвії, Словаччини, Тайваню…

Якось у соціальних мережах ви подякували за допомогу у будівництві модульного містечка професорові Стокгольмського університету Рагнару Лунду, з яким ви «вели перемовини декілька місяців».  Ви написали: «Дякую Швеції за підтримку Семенівщини! У нас є спільна історія. Колись армія шведського  короля Карла ХІІ поверталася додому через наші ліси, й відтоді у нас залишилося село Шведчина та з’явилося прізвище Швед». Невже ця спільна історія привернула увагу шведського професора?

- Ні, все було якраз навпаки. Перший досвід побудови модульного містечка ми здобули з одним благочинним фондом зі Словаччини. Про це знав народний депутат України Валерій Зуб, на якого вийшов якимось чином професор Лунду. Він хотів передати українцям кільканадцять будиночків списаної модульної школи, що виявилися непотрібною після побудови стаціонарної споруди. Про це я і домовлявся з шановним паном професором протягом кількох місяців своєю ламаною англійською. А «шведська сторінка» нашої громади, хоч і не зіграла особливої ролі у цій справі, виявилася дуже доречною, бо додала шведам трохи мотивацїі. Все вдалося, і вже цього літа у шведських будиночках житимуть люди, які втратили житло. Для нас такі проєкти дуже важливі, адже завдяки ним мешканці залишаються на території громади, а не їдуть деінде. Задля безпеки модульні містечка ми зводимо якнайдалі від кордону, де майже не з’являються російські дрони.

Ви зустрічалися з делегацію з Великої Британії. У її складі був депутат британського парламенту Стівен Патрік Геттінс, який за кілька місяців до цього передав Семенівській громаді пожежний автомобіль. Як цей візит став можливим?

- Мене познайомили з англійцями у Чернігівській обласній адміністрації, куди вони звернулися з пропозицією допомоги. Ми почали спілкуватися, а далі все вийшло саме собою. Засновник організації «Кент з Україною» Джордан Мід, який також був у складі цієї делегації, є очільником британського фонду, пов'язаного з пожежниками. Тож коли він дізнався про те, що ми маємо три місцеві пожежні команди, але їхня техніка старша за їхніх членів, пригнав нам пожежну машину просто до Львова. Ми дуже бережемо цей автомобіль, бо росіяни атакують подібні машини за першої ж нагоди. Внаслідок одної з таких атак було поранено двох пожежників, одного з них – тяжко. Цієї зими російський дрон також спалив нашу найдорожчу машину – 20-тонний самоскид. Слава Богу, що люди, які у ньому були, залишилися неушкодженими.

 

Все, що залишилося від сільськогосподарського підприємства у селі Жадове після атаки російської армії

 

Сільськогосподарське підприємство у селі Жадове Семенівської громади після атаки російських дронів. У центрі – спалений трактор

 

Відновлення будинку у Семенівці за допомогою матеріалів, наданих Міжнародним комітетом Червоного Хреста

 

Навіть якщо у пошкоджених будинках ніхто не живе, семенівські комунальники ремонтують їх. Щоб людям було, куди вертатися

 

Розвантаження у Семенівській громаді шведської модульної школи

 

 

 «Допомога військовим означає захист наших домівок у буквальному сенсі…»

Розкажіть про цю співпрацю громади з військовими.

- Ми – прикордонна громада, тому ще до повномасштабного вторгнення тісно співпрацювали з прикордонниками, які мали у нас свої застави, комендатури, офіси тощо. Також вони сплачували ПДФО до нашого бюджету – десятки мільйонів гривень на рік, майже 10% наших власних надходжень. У 2023 році у нас це ПДФО забрали, але співпраця з прикордонниками не припинилася. Ми також допомагаємо й іншим військовим частинам, які з’являються тут у нас час від часу. І допомагаємо чимало. От, здавалося б, написали ми про один Mavic, що тут такого? А він коштує 250 тис. грн, і лише минулоріч на подібні речі ми витратили близько 5 млн грн. Купували не тільки квадрокоптери, але й кабелі, монітори, пальне, будівельні матеріали... Для нас допомога військовим означає захист наших домівок у буквальному сенсі.

Особливе ставлення до військових у вашій громаді відчувається вже у тому, що на своїй сторінці у Facebook ви повідомляєте не тільки про загибель кожного свого військового, але й про кожну річницю з дня його загибелі із самого 2014 року. Як ще громада віддає шану цим людям? Як допомагає їхнім сім'ям?

- Ми хочемо, щоб жертву кожного солдата не було забуто. Тому один з наших активістів ретельно стежить за всіма датами у нашому Календарі пам’яті. На жаль, цих дат дедалі більше. Та ми все одно маємо пам’ятати всіх, без винятку. Це важливо ще й тому, що не до всіх поховань наших солдатів зараз є доступ… Щоб засвідчити нашу подяку цим людям, ми повністю звільнили їхні сім’ї від сплати комуналки, компенсуючи їм відповідні витрати. Також ми виділяємо 50 тис. грн на встановлення пам’ятників на цвинтарі кожному загиблому воїнові. Причому ми не зважаємо на обставини загибелі: навіть якщо людина померла від хвороби чи серцевого нападу, будучи військовим, ми підключаємо її рідних до усіх наших «військових» соціальних програм. Серед загиблих є і такі, хто помер, перебуваючи в армії, чи навіть наклав на себе руки. Ми не робимо жодних виключень – ми допомагаємо усім сім’ям загиблих. У нас також є програми для контрактників, кожен з яких отримує від нас по 10 тис. грн «підйомних». Не так вже й багато, але тим не менше – це наш внесок в оборону України.

Квадрокоптер Mavic 3T, куплений для військових Семенівською міською радою

 

Співробітники Семенівської міської ради розбирають завали, що утворилися внаслідок атак російської артилерії

 

Майбутнє громади на кордоні з ворогом

Педагоги вашого Центру дитячої та юнацької творчості перемогли у ІІІ Відкритому конкурсі професійної майстерності педагогів закладів позашкільної освіти «Сучасне заняття гуртка. Майстерність. Інновація». Тобто ваші освітяни не тільки працюють, а ще й перемагають у різних конкурсах?

- Згідно з рішенням Ради оборони області, офлайн-роботу шкіл у 20-кілометровій зоні від кордону заборонено. Тому всі наші школи працюють онлайн, крім однієї – у селі Жадове, де діти займаються у змішаному режимі. І роботою педагогів я справді задоволений. Наприклад, два роки поспіль ми мали випускників, які на мультипредметному тесті з математики набирали по 200 балів, навчаючись три роки онлайн. На жаль, через повномасштабне російське вторгнення ми втратили десь третину дітей. Але, принаймні,  700 учнів ще маємо. І до перших класів все ще записуються діти.

Давайте про кадрову політику. Не так давно Семенівська міська рада запрошувала на роботу спеціаліста земельного відділу. Головна умова – профільна або юридична освіта. Знайшли цього спеціаліста?

- Ні, не знайшли. Фахівці ще поки не порозбігалися від нас, бо держава дозволила нам платити їм оклади з коефіцієнтом 2. Але нових фахівців знайти надзвичайно складно. Раніше я затягував сюди людей за допомогою високих зарплат і квартир. Але цього тепер замало. От недавно я привіз до Семенівки чудового лікаря. Йому дуже сподобалися і наша громада, і наша лікарня, й усі інші умови його влаштували. Але щойно по наших околицях вдарила російська арта – це звична для нас справа, ми навіть не дуже звертаємо на неї увагу, – цей чоловік вибачився і сказав, що не зможе працювати у таких умовах. Я його не звинувачую, це нормально, що людина понад усе береже своє життя. Можна скільки завгодно говорити про переваги роботи у Семенівці, але все це перекреслює один недолік: ти можеш піти за хлібом і не повернутися. Де нам за таких умов взяти юриста? Де взяти спеціаліста із земельного права? Тут знову не обійтися без допомоги держави. Якщо буде державна програма, за якою прикордонні регіони отримають поштовх до розвитку, це може вплинути на ситуацію із кадрами.

Яким ви бачите майбутнє Семенівської громади?

- На жаль, я не можу відповісти на це запитання, бо тут все знову залежить від держави. Якщо їй потрібно, щоб у нашій громаді жили люди, вона має розробити різноманітні програми із залучення капіталу, зі створення робочих місць, із забезпечення людей житлом, з відновлення інфраструктури. Треба запроваджувати спеціальні зарплатні коефіцієнти. Ми знаходимося далеко від логістичних центрів – до Чернігова аж 170 км поганими дорогами. Ми не маємо тут нічого особливо цінного, крім лісів. Проте я досі не знаю, що держава планує робити з такими громадами, як наша. Потрібні їй тут люди, чи ні? І якщо потрібні, то на якій відстані від кордону? Житиме Семенівка й надалі чи ми маємо відсунути наш адміністративний центр далі від кордону? У нас вже, мабуть, найменша в Україні щільність населення: 10 осіб на 1 кв. км. А що буде через п’ять, десять років?

Ви регулярно дописуєте у Facebook. Чому? Наскільки важливою є комунікація і які ще канали ви використовуєте для неї?

- Ну, а як без постійної комунікації з мешканцями вирішувати проблеми безпеки? Як без цього звітувати про роботу? Як давати людям надію? Тому ми використовуємо не тільки Facebook, але й, наприклад, місцеву газету, частину накладу якої купуємо для малозабезпечених осіб та пенсіонерів. Цьогоріч на це заплановано 0,5 млн грн. Також дуже важливими інформаційними каналами є групи у Telegram i WhatsApp. Через них кожен може миттєво повідомити іншим про наближення російського дрона. Така комунікація рятує життя.

Що допомагає вам зберігати психологічну стійкість, не падати духом і знаходити сили для підтримки інших?

- Розуміння того, що люди вибрали мене, довірилися мені. А раз так, я не маю схибити. Якщо нам скажуть, що треба залишити громаду, я буду останній, хто звідси виїде.

 

Газета «Життя Семенівщини» досі користується попитом серед пенсіонерів