Оприлюднення проєкту Державного бюджету на 2027 рік стало для мене приводом знову подивитися на те, як держава інвестує в молодь. У проєкті бюджету на створення умов для самореалізації молоді передбачено 201,5 млн грн. Із них 140 млн грн планують спрямувати на молодіжні гранти — на 50 млн грн більше, ніж у 2026 році. Кількість таких грантів планують збільшити до 1800, тобто у 2,5 рази порівняно з 2026 роком.

Для мене ці цифри важливі не самі по собі. Важливий напрям руху і що  держава поступово збільшує ресурс, який дозволяє молодим людям не лише брати участь у готових активностях, а й реалізовувати власні ініціативи. А далі виникає значно ширше питання про те, що країна отримує від таких інвестицій?

Результат молодіжної політики не завжди можна побачити в тому самому бюджетному році. Частина її ефекту проявляється значно пізніше: у тому, чи залишаються молоді люди у своїх громадах, чи мають роботу, чи створюють власні справи, чи довіряють інституціям, чи вміють об’єднуватися навколо проблем і чи готові пов’язувати своє майбутнє з Україною. У цьому сенсі розмова про молодь значно ширша за розмову про один сектор державної політики. Вона напряму стосується стійкості країни.

Ми звикли говорити про стійкість України передусім у контексті оборони, енергетики, економіки, роботи державних інституцій. Але є ще один її вимір — людський. Міст, школу чи електростанцію можна відбудувати. Значно складніше відновити людський капітал громади, з якої виїхали молоді фахівці, повернути втрачені соціальні зв’язки або переконати людину знову пов’язати наступні десять років свого життя з Україною. Тому для мене питання про державні інвестиції в молодь зрештою зводиться до того, як молоді люди вже сьогодні впливають на здатність країни витримувати кризу, адаптуватися до змін і відновлюватися?

Стійкість — це здатність адаптуватися

Стійкість часто уявляють як здатність витримати удар і повернутися до попереднього стану. Для країни, яка живе в умовах тривалої війни, цього недостатньо. Не менш важливою є здатність адаптуватися, перебудовувати процеси, створювати нові зв’язки, реагувати на нові потреби і знаходити рішення там, де попередні більше не працюють.

Українські громади роблять це щодня. Вони приймали внутрішньо переміщених людей і релокований бізнес, змінювали освітні та соціальні послуги, створювали ветеранські сервіси, реагували на руйнування, дефіцит кадрів і демографічні зміни. Молоді люди є частиною цих процесів.

За даними загальнонаціонального дослідження «Вплив війни на молодь в Україні — 2025», 53% молодих людей в Україні мають досвід волонтерства. За цією цифрою стоїть не тільки допомога іншим. Волонтерський досвід — часто досвід самоорганізації, пошуку ресурсів, координації людей, комунікації, відповідальності й швидкого прийняття рішень (дослідження підготувала Соціологічна група «Рейтинг» за ініціативи Міністерства молоді та спорту та підтримки ПРООН і Уряду Данії).

Ці компетентності особливо важливі для суспільства, яке постійно змушене реагувати на нові виклики. Подібні процеси я бачу і в роботі з молодіжними радами. Там, де рада не залишається формальним консультативним органом, її робота поступово виходить за межі організації заходів. Молоді люди аналізують місцеві програми, працюють із питаннями доступності, освіти, транспорту, житла, працевлаштування, пропонують зміни до рішень органів влади.

Один із таких прикладів — Миколаївська громада на Львівщині. Молодіжна рада разом із партнерами працювала над темою безбар’єрності в межах адвокаційної кампанії LevelUp Простір. У квітні 2026 року Миколаївська міська рада ухвалила Програму створення безбар’єрного середовища громади на 2026–2030 роки. Її мета — забезпечити доступність громадських просторів та комунальних установ, зокрема бібліотек, для людей із різними потребами: осіб з інвалідністю, маломобільних груп, молоді, людей старшого віку та інших мешканців.

Цей приклад для мене важливий саме масштабом переходу: молоді люди працювали з конкретною проблемою, але результатом стало рішення, яке стосується всієї громади і визначає її політику на кілька років. Цінність такого досвіду не обмежується одним ухваленим рішенням. Громада отримує людей, які мають практику роботи з проблемами, можуть їх сформулювати, зібрати аргументи, знайти відповідальних і запропонувати рішення. І це вже цілком практичний внесок у стійкість громади.

Відбудова починається не з будівель

Після війни Україні знадобляться дороги, житло, школи, лікарні, енергетичні об’єкти. Але сама наявність відновленої інфраструктури ще не означає відновлення громади. Потрібні люди, які користуватимуться цією інфраструктурою, працюватимуть, створюватимуть підприємства, сплачуватимуть податки, навчатимуть дітей, працюватимуть у лікарнях, органах місцевого самоврядування, громадських організаціях. Тому відбудова України матиме не лише інфраструктурний, а й демографічний вимір. А тут рішення молодої людини про те, де будувати своє життя вже стає важливим для держави.

Це рішення складається з цілком практичних речей: роботи, житла, освіти, транспорту, медицини, безпеки, можливості започаткувати власну справу, професійно розвиватися і мати середовище, в якому хочеться жити. Саме тому молодіжну політику складно розглядати ізольовано. Житлова політика впливає на молодь. Політика зайнятості — теж. Освіта, мобільність, підприємництво, безбар’єрність, охорона здоров’я, регіональний розвиток — усе це зрештою впливає на рішення людини залишитися, повернутися або виїхати. Коли одна молода людина переїжджає через відсутність роботи, це особисте рішення. Коли з громади виїжджають сотні молодих людей, то вона втрачає працівників, підприємців, фахівців, платників податків і потенціал для подальшого розвитку. Тому інвестиції в можливості для молоді — це водночас інвестиції у здатність громад зберігати людей.

Від «нас запитали» до реального впливу

Є ще один вимір, важливий для стійкості демократичної держави. Останнім часом у роботі з молоддю мене дедалі більше цікавить перехід від запитання «що вас турбує?» до запитання «що саме має змінитися?». Консультації, опитування, фокус-групи потрібні. Вони дозволяють побачити проблему очима людей, яких вона безпосередньо стосується. Але сам факт консультації ще не означає, що проблема буде вирішена. Значно краще, коли життєвий досвід молодих людей стає частиною роботи над конкретним державним рішенням.

Один із прикладів, який я спостерігаю зблизька — це робота Офісу дітей та молоді «ДІЙМО» при Міністерстві соціальної політики, сімʼї та єдності України з темою наставництва. Для дітей і молодих людей, які зростають без батьківського піклування або перебувають у складних життєвих обставинах, наставництво може означати наявність поруч дорослого, який допомагає зорієнтуватися в освіті, професійному виборі та переході до самостійного життя. Команда Офісу разом з іншими учасниками процесу системно порушувала питання розвитку наставництва на державному рівні та адвокатувала його. Сьогодні ця тема вже перейшла від адвокації до законодавчого врегулювання і практичного впровадження. Для мене цей приклад важливий не лише через саме наставництво. Він показує, що досвід дітей і молодих людей може бути джерелом для формування державної політики, а участь мати продовження у конкретних рішеннях.

Сильні інституції — це не тільки ті, які швидко ухвалюють рішення. Це також інституції, здатні отримувати інформацію від людей, на яких ці рішення впливають, і використовувати її для коригування політики. На місцевому та регіональному рівнях цей вплив не завжди має форму нормативного рішення. Іноді все починається з дуже конкретної потреби, навколо якої молоді люди здатні об’єднати інших і залучити ресурси.

У Рівному Молодіжна рада разом із Центром розвитку студентства НУВГП та громадською організацією «Регіональний центр євроінтеграційних проєктів» долучилася до благодійного проєкту «Емоції, що зцілюють». Для пацієнтів обласної лікарні збирали книги, розвивальні настільні ігри, канцелярію та набори для творчості — речі, які допомагають зробити перебування дітей у лікарні психологічно комфортнішим. Цей приклад показує соціальний вимір стійкості і здатність молодих людей помічати потреби вразливих груп і мобілізувати навколо них ресурси та підтримку громади.

На Вінниччині молодіжна ініціатива торкнулася базової інфраструктури громади. ГО «Ліга Молодіжних Рад» спільно з Молодіжним конгресом Вінниччини та Молодіжною радою при Гніванській міській раді реалізували проєкт «Тепло для ФАПу — тепло для людей» у селі Демидівка. Фельдшерсько-акушерський пункт частково оновили, створили комфортніші та безпечніші умови для пацієнтів і працівників, окремо врахувавши безбар’єрність. Практичний масштаб результату добре видно з іншої цифри: щодня послугами цього ФАПу користуються від 15 до 50 людей — діти, молоді батьки, люди старшого віку, ветерани та мешканці з хронічними захворюваннями. Тобто молодіжна ініціатива дала результат, яким щодня користуються мешканці різного віку. Для мене це хороший приклад того, чому внесок молоді в розвиток громади не варто вимірювати лише кількістю активностей, проведених для самої молоді. Ці приклади різні за масштабом. Але логіка в них спільна: молодіжна діяльність виходить за межі роботи виключно «для молоді» і відповідає на конкретні потреби громади.

Видно практичний зв’язок між молодіжною політикою та стійкістю: у громаді з’являються люди, готові помітити проблему, організуватися навколо неї, залучити партнерів і ресурси та працювати над її вирішенням.

Людський капітал не відбудовується за один бюджетний рік

Є причина дивитися на інвестиції в молодь ще прагматичніше. Фізичну інфраструктуру можна відновити за кілька років. Підготовка лікаря, інженера, учителя, соціального працівника, управлінця чи кваліфікованого робітника займає значно більше часу.

Війна вже змінила освітні й професійні траєкторії цілого покоління. Частина молодих українців навчається за кордоном. Частина змінила місце проживання, університет або професійні плани. Частина поєднує навчання з роботою або волонтерством. Тому людський капітал для відновлення формується не після завершення війни. Він формується зараз.

Те, чи має молода людина доступ до якісної освіти сьогодні, визначатиме кадровий потенціал України через п’ять років. Можливість отримати перший професійний досвід впливатиме на продуктивність економіки. Умови для молодіжного підприємництва визначатимуть, чи матимемо ми нові бізнеси й робочі місця. У цій логіці інвестиції в молодь мають довгий горизонт результату. Не кожен ефект можна побачити наступного року. Але так само накопичуються й наслідки втрачених можливостей — у дефіциті кадрів, відтоку людей, слабшій місцевій економіці.

Стійкість має межі

Говорячи про внесок молоді у стійкість України, важливо не романтизувати саму здатність витримувати кризу. Молоді українці навчаються під час повітряних тривог, працюють після переміщення, волонтерять, створюють бізнеси, змінюють професії, підтримують армію. За даними ПРООН, у 2025 році 78% опитаних молодих людей залишалися оптимістичними щодо власного майбутнього. Водночас дослідження «Вплив війни на молодь в Україні — 2024» показало, що 25% молодих людей називали психічне здоров’я серед проблем, які їх найбільше турбують, тоді як у 2021 році таких було 11%. Ці цифри не суперечать одна одній. Людина може продовжувати працювати, навчатися, волонтерити і планувати майбутнє, одночасно відчуваючи наслідки тривалого стресу. Тому стійкість не повинна означати очікування, що люди просто витримають ще більше.

Якщо країна розраховує на молодь у відновленні, економіці та житті громад, частиною цієї політики мають бути доступ до психологічної підтримки, безпечної освіти, медицини, соціальних зв’язків і середовищ, де люди можуть відновлювати власний ресурс.

Що тоді означає інвестувати в молодь

Для громад із цього випливає цілком практичне питання: що саме означає працювати з молоддю як із ресурсом розвитку, а не лише як з окремою цільовою аудиторією?

По-перше, бачити молодь у різних місцевих політиках. Під час розроблення програм житла, зайнятості, транспорту, відновлення, безбар’єрності чи підтримки підприємництва варто окремо аналізувати, як запропоновані рішення впливатимуть на молодих мешканців і чи створюють вони причини залишатися у громаді.

По-друге, залучати молодих людей не тільки до обговорення проблем, а й до розроблення рішень. Молодіжна рада, консультація чи опитування мають більшу цінність, якщо після визначення проблеми зрозуміло, хто працюватиме з пропозиціями, який орган має повноваження їх реалізувати і як молодь дізнається про результат.

По-третє, давати ресурс для власних рішень молоді. Це можуть бути місцеві конкурси проєктів, молодіжні гранти, бюджети участі, доступ до комунальних просторів, підтримка соціального підприємництва або партнерство з бізнесом. Досвід Миколаївської та Гніванської громад показує, що молодіжна ініціатива може завершуватися рішенням або результатом, корисним для значно ширшого кола мешканців.

По-четверте, оцінювати молодіжну політику не лише за кількістю заходів. Для стійкості громади не менш показовими є інші зміни: чи зростають можливості першого працевлаштування, чи підтримуються молодіжні ініціативи, чи молоді люди беруть участь у вирішенні локальних проблем, чи мають доступ до просторів і послуг, чи бачать можливості для професійного розвитку і життя у своїй громаді.

І нарешті, працювати з даними про власну молодь. Загальнонаціональні дослідження дають важливу картину, але рішення про конкретну громаду краще будувати на її власних даних: хто і чому виїжджає, яких можливостей бракує, де працюють молоді люди, які бар’єри бачать і що впливає на їхнє рішення залишатися.

У підсумку ефективність молодіжної політики складно виміряти тільки кількістю заходів чи їхніх учасників. Для громади не менш важливо, чи залишаються в ній молоді люди, чи знаходять роботу, створюють власні справи, можуть дозволити собі житло і бачать можливості для професійного розвитку.

За цими особистими рішеннями стоять уже цілком суспільні наслідки. Від них залежить демографічна, економічна, соціальна та інституційна стійкість територій. І зрештою — відповідь на дуже практичне питання: чи буде кому жити й розвивати ці громади через п'ять, десять, двадцять років? Україні для відновлення потрібні гроші, технології, сильні інституції та міжнародна підтримка. Але перетворювати ці ресурси на працюючі підприємства, школи, лікарні, сервіси та нові рішення будуть люди. Тому інвестиції в молодь варто розглядати не лише як фінансування окремого напряму державної політики. Це інвестиція у спроможність громад зберігати людський капітал, адаптуватися до змін і розвиватися.

І те, які умови для життя, розвитку і реалізації молодих людей ми створюємо сьогодні, значною мірою визначатиме стійкість України завтра.