Чотири кроки до дієвої регіональної політики: підходи Анатолія Ткачука

Україна має законодавчу основу регіональної політики, близьку до європейської, але не має цілісної системи, яка перетворювала б стратегії на профінансовані програми, а програми - на результати для територій. Потрібні коригування базового закону, новий фінансовий інструмент, узгодження систем планування та інвестицій, а також окремі підходи для постраждалих і прикордонних територій.

Такі підходи до змін законодавства представив директор громадської організації «Інститут громадянського суспільства» Анатолій Ткачук під час Форуму «Децентралізація 2026. Законодавчий порядок денний».

На його переконання, зміни у сфері регіонального розвитку потрібно готувати, послідовно відповідаючи на три питання: що вже є в системі, що в ній змінилося та якого результату Україна прагне досягти. Інакше реформи створюватимуть нові проблеми замість того, щоб розв’язувати наявні.

«Коли ми говоримо про сучасну реформу, сучасні зміни, ми повинні розуміти: перше - що ми маємо, друге - що в нас змінилося і третє - що хочемо отримати. Якщо пропускаємо хоча б один із цих етапів, отримуємо проблеми».

Законодавча база є, але система не працює як єдине ціле

За словами Анатолія Ткачука, за структурою законодавства та підходами Україна вже має багато спільного з європейською системою регіонального розвитку. Проте де-юре створена система не стала повноцінною практикою.

Ключовими причинами він назвав війну, обмеженість бюджету, відсутність програм регіонального розвитку та неузгодженість реформи публічного інвестування з українською і європейською системами планування регіонального розвитку.

«У нас є Державна стратегія регіонального розвитку - загалом хороший документ. Чи працює вона? Ні, бо немає програм регіонального розвитку. А якщо програма не фінансується, то всі кроки перетворюються на роботу заради роботи».

На думку експерта, рішення мають формуватися одночасно в двох вимірах: із урахуванням війни та вимог європейської інтеграції. Саме ці два чинники визначатимуть, якою має бути нова система регіональної політики.

Крок перший: оновити Закон «Про засади державної регіональної політики»

Першим кроком Анатолій Ткачук назвав коригування базового Закону «Про засади державної регіональної політики».

За його оцінкою, зміни, внесені до нього раніше, не в усіх частинах відповідають європейським підходам. Зокрема, йдеться про типи територій, для яких передбачаються спеціальні інструменти підтримки.

«Є стаття 174 Договору про функціонування Європейського Союзу, яка визначає певні типи територій. В українському законі з’явилися інші типи територій, які не можуть працювати по-європейськи. Тому це треба змінювати».

У презентації експерт запропонував привести український Закон у відповідність до європейської логіки планування: синхронізувати підходи до типології територій, уточнити роль інституцій і переглянути вимоги до формування програм.

Крок другий: перетворити ДФРР на повноцінний фінансовий інститут

Окремо Анатолій Ткачук зупинився на майбутньому Державного фонду регіонального розвитку. За його словами, ДФРР задумувався як інструмент, подібний до європейських фондів: із правилами розподілу ресурсів, конкурсним відбором проєктів та підтримкою слабших територій.

Водночас у межах реформи публічних інвестицій ДФРР фактично перетворили на програму публічних інвестицій. На думку експерта, це не дає йому можливості працювати як механізм фінансування регіонального розвитку.

«Програма публічних інвестицій - це не фінансовий інститут і не механізм фінансування регіонального розвитку. Потрібно переформатувати Державний фонд регіонального розвитку в нову інституцію, де можуть акумулюватися кошти українського бюджету, міжнародних партнерів і, у майбутньому, кошти, отримані від росії».

Експерт пропонує створити Національний фонд регіонального розвитку - окрему фінансову установу з прозорими правилами, наближеними до європейських. Такий фонд, за його баченням, мав би фінансувати програми регіонального розвитку та територіальні проєкти, а також допомогти Україні підготуватися до роботи зі структурними фондами ЄС.

«Якщо завтра в Європейському Союзі відкриються кошти для України, ми не зможемо отримати їх у повному обсязі. У нас немає достатнього досвіду і немає фінансової інституції, яка могла б покривати касові розриви, коли спочатку треба виконати роботу, а потім отримати європейські кошти».

Крок третій: узгодити планування, відновлення та інвестиції

Ще одна проблема - надмірна кількість документів, які громади мають розробляти без гарантії фінансування їх реалізації.

Анатолій Ткачук нагадав, що на рівні територіальної громади одночасно можуть вимагатися стратегія розвитку, стратегічна екологічна оцінка, план заходів, комплексний план просторового розвитку, програма комплексного відновлення, план відновлення, стратегія адаптації до зміни клімату, стратегія енергоефективності та інші документи. Паралельно діє система публічного інвестування з власними вимогами до середньострокового планування, портфелів і проєктів.

«Це два десятки документів, під які нуль грошей. Треба хоча б вирішити проблему цієї вакханалії планувального законодавства, яке не підкріплене фінансами».

На його переконання, інвестиції у відновлення мають оцінюватися не лише з огляду на потребу відбудувати зруйнований об’єкт. Потрібно розуміти, як конкретна інвестиція впливатиме на територію в майбутньому, чи буде там населення, економічна активність і можливість підтримувати створену інфраструктуру.

Саме тому експерт пропонує створити своєрідний «фільтр гармонізації» - переглянути вимоги до документів планування, інтегрувати інвестиції в систему регіонального розвитку та зменшити надмірне бюрократичне навантаження.

Крок четвертий: асиметричний підхід до постраждалих і прикордонних територій

Окремої моделі, на думку Анатолія Ткачука, потребують території, що постраждали від війни, а також прикордонні громади, які й після завершення бойових дій можуть залишатися у складних безпекових та економічних умовах.

«Стандартні правила тут не працюють через об’єктивну неможливість реалізувати проєкти за загальними вимогами. У новому нормативному регулюванні потрібно передбачити асиметричні умови для таких територій».

Експерт наголосив: уряд регулярно ухвалює окремі рішення щодо деокупованих, прикордонних та інших територій, однак без єдиної програми складно оцінити їхню ефективність і зрозуміти, чи справді вони покращують ситуацію.

«Коли немає програми, немає індикаторів успішності. А коли немає індикаторів, не можна оцінити, чи рішення дає можливість рухатися вперед».

Сильне Міністерство і команда для переговорів з ЄС

Усі запропоновані зміни потребують сильного профільного Міністерства, здатного координувати роботу з іншими органами влади, міжнародними програмами та експертним середовищем.

На думку Анатолія Ткачука, важливо не допустити, щоб різні проєкти міжнародної технічної допомоги створювали паралельні структури та рухалися окремими траєкторіями. Їхня робота має складатися в єдину систему регіонального розвитку.

Не менш важливим він назвав формування команди, яка представлятиме Україну в переговорах із Європейським Союзом щодо доступу до майбутніх інструментів фінансування.

«З українського боку мають бути люди, які хочуть взяти європейські гроші, не здавши українські інтереси. Навіть тих, хто ще не все знає, можна навчити. Така команда може і має бути сформована».

Про ключові законодавчі завдання децентралізації, які під час Форуму окреслили представники парламенту, Уряду та міжнародних партнерів, читайте у публікації «Розмежування повноважень, ресурси громад і правила для прифронтових територій: законодавчий порядок денний децентралізації».

Результати опитування керівників органів місцевого самоврядування щодо законодавчих пріоритетів - у матеріалі «Оплата праці, ПДФО і повноважність рад: що голови громад назвали законодавчими пріоритетами».

Більше про кадрову спроможність громад, адміністративні послуги та законодавство про адміністративний збір - у публікації «ЦНАПи починаються з людей: що громадам потрібно для якісних адміністративних послуг».

Про законодавчі рішення для збереження повноважності місцевих рад, роботи військових адміністрацій і підтримки прифронтових територій читайте в матеріалі «Як зберегти повноважність рад під час війни і врегулювати роботу прифронтових громад».

Про участь асоціацій громад у законотворчості та їхні пропозиції щодо зміцнення ресурсної бази громад - у публікації «Асоціації громад: законопроєкти мають створюватися з громадами, а ресурси - залишатися на місцях».