Генератор, резервна свердловина чи запас реагентів самі по собі ще не означають, що громада готова до водної кризи. Безпечне водопостачання потребує системи: оцінки ризиків, резервних рішень, лабораторного контролю, узгоджених дій відповідальних служб і зрозумілої комунікації з людьми.

Досвід громад, які вже пережили тривалі знеструмлення, пошкодження мереж, підтоплення та втрату звичних джерел води, показує: готувати такі рішення потрібно до кризи, а комунікацію з мешканцями планувати так само завчасно, як резервне живлення чи підвіз води.

Про перехід від реагування на окрему кризу до системної готовності говорили під час публічного обговорення «Безпечне водопостачання в умовах війни: управління ризиками під час переривань та відновлення», яке відбулося 18 вересня в Українському кризовому медіа-центрі. Захід організувала ГО «Елеос-Україна» в межах комунікаційної кампанії «Сценарії безпеки: Безпечна вода = безпечне життя», яка реалізується за підтримки Проєкту «Досягнення цілей та підтримка епідемічного контролю» (EpiC), що фінансується Державним департаментом США.

Під час заходу підбили підсумки комунікаційної кампанії, яка охопила шість громад Дніпропетровської, Сумської та Харківської областей. Якщо на старті проєкту команда досліджувала, як люди сприймають ризики, кому довіряють і яких знань їм бракує, то фінальна дискусія зосередилася на іншій стороні тієї самої проблеми: що має бути готове на рівні громади, щоб під час кризи люди отримали не лише доступ до води, а й зрозумілу та перевірену інформацію про те, як нею безпечно користуватися.

Дискусія відбулася через кілька днів після того, як Верховна Рада ухвалила законопроєкт №13578 у сфері питного водопостачання та водовідведення. Серед передбачених ним змін – впровадження ризик-орієнтованого підходу до управління якістю питної води. 

 

 

Від національної готовності  до дій у громадах

Національні правила і плани задають рамку реагування на водні кризи, але самі по собі ще не означають готовності конкретної громади. Від того, наскільки завчасно визначені відповідальні, алгоритми дій і способи інформування людей, безпосередньо залежить здатність громади зменшити ризики для здоров'я населення.

«Наявність документів і планів ще не означає готовності конкретної громади до реагування на кризу, – зазначила заступниця генерального директора Центру громадського здоров’я МОЗ України Тетяна Орабіна. – Держава забезпечує законодавчу базу, регіональний рівень – координацію заходів, але місцем виникнення надзвичайної ситуації, в будь-якому випадку, є громада, і від злагоджених дій, правильних інструментів, готовності кожного до реагування залежить стан здоров'я населення».

За словами Тетяни Орабіної, готовність громади має регулярно перевірятися на практиці: чи зрозумілі ризики, чи визначені алгоритми реагування і чи знає населення, де отримати актуальну інформацію. У кризовій ситуації люди мають отримати відповіді на конкретні запитання: «Що робити?», «Де взяти безпечну воду?», «Коли з’явиться оновлена інформація про водопостачання?».

Тому метою комунікаційної кампанії «Сценарії безпеки: Безпечна вода = безпечне життя» було не тільки допомогти людям сформувати прості практичні навички безпечного користування водою в умовах війни, а й допомогти громадам, медіа та фахівцям громадського здоров'я використовувати єдині, зрозумілі та доказові інформаційні повідомлення.

«Кризова комунікація є однією зі складових системи реагування, – підкреслила Тетяна Орабіна. – Зазвичай всі сили і зусилля спрямовуються на матеріально-технічні проблеми, відновлення обладнання, забезпечення певних процесів. А комунікаціям, якщо вони не налагоджені і не сплановані заздалегідь, відводиться останнє місце. Саме з цим пов'язані ризики для здоров'я населення».

 

Заступниця генерального директора Центру громадського здоров’я МОЗ України Тетяна Орабіна

 

Тетяна Орабіна також відзначила практичну цінність інструментів, створених у межах кампанії: їх громади можуть використовувати для підготовки власних алгоритмів і комунікації з населенням під час криз у водопостачанні.

 

Комунікація як частина готовності громади

Комунікаційна кампанія почалася не з готових рекомендацій, а з вивчення того, як люди вже діють під час перебоїв із водою, яким джерелам інформації довіряють і яких знань їм бракує. Про те, як ці висновки перетворили на практичні інструменти для громад і населення, розповіла програмна директорка ГО «Елеос-Україна» Ірина Агєєва.

За її словами, громади, які регулярно стикаються з безпековими та інфраструктурними викликами, уже накопичили значний практичний досвід реагування. Саме тому проєкт розпочався з фокус-групового дослідження у Дергачівській, Богодухівській, Сумській, Конотопській, Самарівській та Павлоградській громадах. Команда досліджувала, як люди поводяться у кризових ситуаціях із водою, що вже знають, кому довіряють і де залишаються інформаційні прогалини.

Одним із висновків фокус-груп стала потреба говорити про безпечну воду і з дітьми. Під час розробки дитячого контенту команда консультувалася з психологом щодо форми подачі інформації.

У межах кампанії створили три короткі анімаційні відео для дітей із героєм Капі, який пояснює прості правила безпечного поводження з водою. Матеріали поширювали не лише через соціальні мережі, а й через канали комунікації, орієнтовані на дитячу аудиторію.

Для дорослої аудиторії ГО «Елеос-Україна» спільно з Центром громадського здоров'я розробила 10 сценаріїв дій для конкретних ситуацій, пов'язаних з водою. Матеріали розмістили на ресурсах партнерів і поширили в медіа. Окремою частиною кампанії стала серія з п'яти подкастів, у яких фахівці громадського здоров'я, експерти та представники громад розбирали практичні ситуації: від оцінки якості води й резервних джерел до взаємодії служб і кризової комунікації.

 

Програмна директорка ГО «Елеос-Україна» Ірина Агеєва

 

У межах кампанії також провели два практичні тренінги: для регіональних журналістів і блогерів та для представників громад.

До роботи залучили фахівців обласних ЦКПХ, щоб журналісти знали, до кого звертатися за експертним коментарем, а громади могли відпрацювати взаємодію між місцевою владою, фахівцями громадського здоров'я та іншими учасниками реагування.

За словами Ірини Агеєвої, одним із ключових результатів стало формування на місцевому рівні кола партнерів і фахівців, які можуть взаємодіяти під час криз, а створені в межах кампанії матеріали вже готові до використання та можуть масштабуватися в інших громадах.

 

Уроки Миколаївщини: від водної кризи до системи готовності

Миколаївщина в перший рік повномасштабного вторгнення опинилася в ситуації, коли потрібно було одночасно шукати резервні рішення, оцінювати ризики для здоров’я, забезпечувати лабораторний контроль і координувати дії багатьох служб. Цей досвід показує, що саме має бути підготовлено до того, як звична система водопостачання перестане працювати.

Про це розповів генеральний директор ДУ «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України», головний державний санітарний лікар Миколаївської області Дмитро Макаров.

«Незважаючи на достатню кількість поверхневих джерел водопостачання, в регіоні існує певний дефіцит підземних, більш захищених джерел водопостачання, – пояснив він. – Більше того, Миколаївщина – одна з найменш забезпечених водою областей».

Після пошкодження магістрального водогону Дніпро–Миколаїв у 2022 році близько 400 тисяч мешканців міста залишилися без звичного джерела питної води. У кризових умовах систему довелося переводити на резервні рішення: спочатку використовували воду з Бузького лиману, згодом – з Інгульця. Паралельно місто й область переживали перебої з енергопостачанням, пошкодження інфраструктури, кадрові втрати, а після руйнування Каховської ГЕС – ще й наслідки підтоплення.

«Сьогодні ми можемо говорити про те, що запуск повноцінного забезпечення мешканців міста питною водою знаходиться на фінальних етапах. А роль Центру контролю та профілактики хвороб у цій роботі була і залишається зрозумілою: здійснення лабораторного моніторингу та експертного супроводу», – сказав державний санітарний лікар Миколаївської області.

Лабораторний контроль питної води здійснюється за трьома напрямками: контроль з боку підприємства питного водопостачання, державний нагляд і моніторинг у сфері питного водопостачання, до якого залучені ЦКПХ. Результати досліджень стають підставою для подальших управлінських рішень.

«Про будь-які відхилення від вимог державних санітарних норм ми інформуємо голів територіальних громад, щоби разом приймати рішення щодо можливого обмеження водопостачання, заходів, які необхідно вжити, або пошуку альтернативних джерел, якщо якість питної води невідповідна», – розповів Дмитро Макаров.

Один із головних уроків Миколаївщини, за словами Дмитра Макарова, полягає в тому, що формального плану реагування недостатньо. Громада має регулярно перевіряти, чи зможе виконати передбачені ним дії: запустити резервне живлення, залучити потрібні служби, використати альтернативні джерела і швидко повідомити людей.

«Сам по собі документ, план чи стратегія нічого не дасть. Його потрібно зробити, затвердити, але періодично перевіряти можливість виконання заходів, які цим планом передбачені», – наголосив Дмитро Макаров.

Окремою частиною готовності він назвав постійну кризову комунікацію. За словами Дмитра Макарова, у Миколаєві впродовж тривалої водної кризи не фіксували спалахів інфекційних хвороб, пов'язаних із водою; він пов'язав це, зокрема, з постійним інформуванням населення та системою контролю.

 

Безпечність резервних джерел: від оцінки ризику до рішення громади

Наявність у громаді колодязя, свердловини чи іншого резервного джерела ще не означає, що воду з нього можна безпечно пити. Після події, яка могла вплинути на джерело, його стан потрібно оцінювати заново. Обстріли, підтоплення, пошкодження водогону чи каналізації, тривала перерва в роботі системи можуть впливати і на доступність джерела, і на якість води в ньому. Про досвід такої роботи на Харківщині розповіла в.о. генерального директора ДУ «Харківський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України» Неля Новіцька.

«Проблема нецентралізованого питного водопостачання і альтернативних джерел виникла у нас із самого початку широкомасштабного вторгнення, особливо після деокупації населених пунктів. Наші фахівці в той час долучилися до роботи по обстеженню територій, щоби запобігти виникненню спалахів інфекційних захворювань. Ми проводили дослідження питної води із наявних там джерел питного водопостачання. Це були, в основному, колодязі та неглибокі підземні свердловини, які забирають воду з верхнього водоносного горизонту, який ненадійно захищений від поверхневих забруднень як хімічного, так і мікробіологічного походження», – розповіла вона.

За даними Харківського обласного ЦКПХ, серед досліджених проб води з нецентралізованих джерел частка тих, що не відповідали нормативним вимогам за бактеріологічними показниками, зросла з 32% у довоєнний період до 66% у період активних бойових дій. За хімічними показниками – з 46% до майже 80%. Ці дані стосуються саме досліджених проб і показують, чому стан резервного джерела не можна оцінювати лише за його зовнішнім виглядом чи попереднім досвідом користування ним.

Резервне джерело можна використовувати для питних потреб лише після підтвердження його безпечності. Якщо лабораторні дослідження виявляли відхилення, проводили необхідні технічні та дезінфекційні заходи і повторний контроль. Лише після отримання результатів, що відповідали санітарним вимогам, джерело могло використовуватися далі. Якщо забезпечити належну якість води не вдавалося, його виключали з переліку альтернативних.

«Вже давно у нас відпрацьована практика інформування органів місцевого самоврядування про кожен незадовільний результат дослідження питної води в громадах. Щороку ми досліджуємо більше тисячі проб із джерел нецентралізованого водопостачання на відповідність санітарним нормам у межах державного моніторингу. І надаємо певні рекомендації, які заходи потрібно провести, щоби покращити якість води», – зазначила Неля Новіцька.

За словами Нелі Новіцької, участь у комунікаційній кампанії допомогла Центру подивитися на проблему інформування не лише з професійної точки зору, а й з позиції мешканців та громад. У результаті ЦКПХ скоригував підходи до комунікації про незадовільну якість води: фахівці почали безпосередньо працювати зі старостатами, ширше залучати місцеві медіа, соціальні мережі та чати громад.

 

Громади в умовах нестабільного водопостачання: готовність, ресурси, рішення

Для Дергачівської громади Харківської області нестабільне електропостачання – зовсім не гіпотетичний сценарій. У липні цього року місто повністю залишилося без світла й води. У вересні громада знову була знеструмлена, а воду до централізованої системи подавали за резервним графіком. Про те, як вдалося справлятися із викликами, розповів заступник Дергачівського міського голови Олександр Туренко.

За його словами, з початку повномасштабного вторгнення у громаді  відпрацьована ціла система дій на час відсутності електропостачання. По-перше, встановили резервне електроживлення насосних станцій від дизельних генераторів. Створили запас пального на щонайменше 14 днів. Це дозволяє не допустити повної зупинки водомережі. По-друге, створили стаціонарні запаси води безпосередньо в районах проживання мешканців. Це обладнані ємності з пунктами видачі води, які регулярно поповнюються. По-третє, за допомогою партнерів встановили три фільтрувальні станції питної води. За потреби, місцева влада організовує підвіз та підтримує у відповідному стані альтернативні громадські джерела водопостачання.

«Якщо відбувається екстрене відключення, на всіх ресурсах у відкритому доступі – це Телеграм, Фейсбук, Інстаграм – усюди оперативно доноситься до мешканців інформація про відновлення водопостачання або про графіки, які починають діяти, – розповів Олександр Туренко. – Тому для нас формула «безпечна вода = безпечне життя» – це не лише комунікаційна історія, а конкретний алгоритм щоденної праці».

Майже місяць Шостка на Сумщині залишалася без електрики й централізованого водопостачання. Однак частину резервних рішень громада підготувала заздалегідь, розповів заступник Шосткинського міського голови Ярослав Счастливцев.

«Усі насосні станції були забезпечені генераторами, ми мали сформований запас пального для кожної станції. І наш водоканал робив усі аналізи проб води перед запуском в режимі живого часу, – сказав він. – Також розробили графіки подачі води та повідомляли населення через місцеві медіа».

Щодо водовідведення, то каналізаційна станція у Шостці має два рівні захисту і два рівні дублювання водовідведення, тривають роботи щодо спорудження третього рівня. За підтримки міжнародних партнерів будують зовнішню станцію з генерацією та накопичувачем, щоби вода в місті була в постійному режимі.

Окремо у громаді працює цілодобова гаряча лінія: черговий отримує інформацію від відповідних служб і відповідає на запитання мешканців. За словами Ярослава Счастливцева, оприлюднений графік подачі води також слугує для людей сигналом, що водою можна користуватися.

Ярослав Счастливцев радить громадам при підготовці до водних криз забезпечити новим електрообладнанням і частотними перетворювачами всі станції підйому води. Також подбати, окрім генераторів, про інші джерела електроенергії, – наприклад, сонячну генерацію. І, звісно, про три рівні захисту для об’єктів критичної інфраструктури.

«Про безпеку думати потрібно не після настання кризи, а заздалегідь», – наголосив він та порадив громадам завчасно розробляти плани стійкості водопостачання, водовідведення та енергетичної системи.

Гірська громада на Київщині системно працює в напрямку водозабезпечення ще з 2017 року. Як розповів Гірський сільський голова Роман Дмитрів, спершу розробили техніко-економічне обґрунтування: визначили стан мереж, їхню протяжність і об’єми потрібних інвестицій для якісного водопостачання. Із початком повномасштабної війни виник також безпековий фактор.

«На кожній свердловині в нас стоїть відеоспостереження, і в разі несанкціонованого втручання в систему спрацьовує сигналізація та виїжджає оперативна група швидкого реагування», – проінформував Роман Дмитрів.

За словами Романа Дмитріва, громада стикається зі зниженням рівня ґрунтових вод, через що в окремих колодязях води стає менше, а її якість погіршується. Одним із варіантів альтернативного водопостачання він вважає облаштовані бювети з постійним контролем якості води.

Ще одне резервне рішення у громаді – генератори на лафетах, які можна оперативно переміщати між свердловинами і за потреби забезпечувати погодинну подачу води. Паралельно розробляють проєкти встановлення сонячних панелей для отримання додаткової електроенергії.

Роман Дмитрів також запропонував передбачити для громад спрощений механізм встановлення ємностей для зберігання резервів пального, необхідного для роботи генераторів.

 

Гірський сільський голова Роман Дмитрів

Від досвіду прифронтових територій до постійної практики для інших громад

Снігурівська громада Миколаївської області спершу відновлювала водопостачання після деокупації, а згодом зіткнулася з новим випробуванням. Після руйнування Каховської ГЕС підтоплення вплинуло, зокрема, на частину свердловин у громаді і стабільна подача води стала проблемною.

Комунальному підприємству «Снігурівський комунальник» довелося не лише ремонтувати мережі, а відновлювати всю роботу системи водопостачання, розповів керівник КП Віктор Тодоров. Потрібно було відновити доступ до води, перевірити її безпечність, зменшити залежність системи від одного джерела і водночас не залишити без уваги сільські населені пункти.

«Після деокупації ми практично на всіх свердловинах поміняли або встановили нові насоси, замінили 18,6 км централізованої водомережі і 5,4 км мережі водовідведення, – розповів Віктор Тодоров. – Після затоплення у 2023 році пробурили 5 свердловин у Снігурівці, наступного року – ще п’ять. Після цього провели роботи з капремонту і прочистки 11 старих свердловин».

У громаді відновили 39 свердловин, 31 із них обладнали сонячними панелями, а для резервного живлення використовують також стаціонарні й мобільні генератори. За словами Віктора Тодорова, громада прагне мати щонайменше дві свердловини в кожному населеному пункті, щоб у разі виходу однієї з ладу залишалося резервне джерело. Якість води контролюють лабораторно, а у разі виявлення відхилень мешканців інформують про результати.

 

Керівник КП «Снігурівський комунальник» Віктор Тодоров (онлайн)

 

Сумський водоканал працює в умовах постійних безпекових ризиків. Під час однієї з масштабних аварій місту довелося зупинити всі шість водозаборів. Після 48 годин ремонтних робіт їх запускали поступово. Про те, як підприємство готується до таких ситуацій, розповів юрисконсульт КП «Міськводоканал» Сумської міської ради Павло Новіков.

«У нас теж є сонячні електростанції, які живлять водозабори. Крім того, маємо когенераційні газові установки, – розповів він. – З огляду на те, що в нас три типи альтернативного електропостачання, ми можемо використовувати гібридну систему живлення».

На сайті водоканалу розміщені рекомендації на тему домашнього запасу питної і технічної води. Про планові відключення підприємство повідомляє заздалегідь, про аварійні – одразу, як тільки про них стає відомо. Інформація з'являється на сайті, в Telegram- і Viber-каналах, а місцеві інформаційні ресурси поширюють її далі. У кризових ситуаціях водоканалівці організовують підвіз води в різні мікрорайони. Втім, за словами Павла Новікова, наявної техніки не завжди вистачає, щоб оперативно охопити всіх споживачів.

Підготовка до надзвичайних ситуацій у Сумському водоканалі не завершується на досягнутому. Кожна велика аварія стає джерелом нових даних: що спрацювало, де виникли затримки, яких ресурсів забракло. Ці висновки підприємство враховує, коригуючи порядок дій, схеми живлення водозаборів і способи інформування мешканців. Такий підхід дозволяє поступово зменшувати час реагування та ризики для споживачів.

Тому оптимізація тут є постійним процесом, а не одноразовим завданням: безпекові виклики змінюються, а разом із ними мають змінюватися й рішення, які забезпечують місто водою. 

 

Юрисконсульт КП «Міськводоканал» Сумської міської ради Павло Новіков

 

Однак стійкість водозабезпечення не виникає лише від переліку генераторів, свердловин чи реагентів. Вона з'являється тоді, коли технічні рішення, оцінка ризиків, координація служб і комунікація з людьми працюють як одна система постійно, а не тільки в день аварії. Експерт із водопостачання та водовідведення Сергій Карелін на публічному обговоренні поділився власним досвідом підготовки водоканалів до надзвичайних ситуацій.

«Водні кризи, здебільшого, однакові: знищення джерел водопостачання, відключення електроенергії, руйнування мереж, проблеми постачання матеріалів і реагентів, кадрові проблеми, обмежений бюджет… В принципі, такі проблеми майже у всіх, – каже експерт. – Головне у своєму плані реагування продумати структуру пріоритетів постачання води та сформувати резерви».

До необхідних резервів Сергій Карелін відносить і резервні канали зв’язку: громада має заздалегідь розуміти, як передаватиме інформацію та діятиме, якщо звичний зв’язок зникне.

Він також наголосив на важливості встановлення перетворювачів частоти, що допомагає зменшити необхідну потужність генераторів і витрати на їхнє використання. Серед додаткових джерел енергії він запропонував розглядати комплексні рішення, зокрема поєднання сонячної та вітрової генерації.

Організація зберігання води та облаштування зручних пунктів видачі – ще один важливий фактор, на думку Сергія Кареліна. До цього процесу можна залучити, наприклад, великі торговельні мережі, що є в містах. Це може частково зменшити навантаження на водоканал під час організації роздачі води.

 

 

Досвід громад, представлений під час дискусії, показує: готовність до водної кризи не зводиться до одного резервного рішення. Потрібні альтернативні джерела води та резервне живлення, запаси ресурсів, лабораторний контроль, зрозумілий розподіл відповідальності та перевірені алгоритми дій. Так само завчасно має бути підготовлена комунікація з людьми: де отримати безпечну воду, чи можна користуватися водою після відновлення системи, що робити зараз і де чекати наступного повідомлення.

Саме за цією логікою будувалася комунікаційна кампанія «Сценарії безпеки: Безпечна вода = безпечне життя»: від дослідження поведінки мешканців до готових сценаріїв, навчання громад і практичної взаємодії з фахівцями громадського здоров’я. Досвід пілотних громад тепер може використовуватися ширше як набір рішень, що допомагають готуватися до кризи до того, як вона станеться.

Повний запис публічного обговорення можна переглянути за посиланням.

 

Ця публічна дискусія стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу через фінансування Державного департаменту США. Зміст публічної дискусії є відповідальністю проєкту EpiC та не обовʼязково відповідає поглядам Державного департаменту США.

EpiC – це глобальна угода про співпрацю (7200АА19СА00002) під керівництвом FHI 360 за участю основних партнерів: Right to Care, Palladium International та Population Services International (PSI).