Що потрібно регіону, аби перспективна виробнича спеціалізація не залишилася ідеєю у стратегії, презентацією для інвестора чи навіть окремим успішним підприємством?

Потрібне середовище, у якому виробництво отримує необхідні кадри, знання і технології, освіта працює разом із бізнесом, дослідження перетворюються на продукти, а навколо сильних компаній поступово виникають нові.

Саме таку логіку учасникам навчальної ініціативи Produce! «Лідерство в економічному розвитку через виробництво» представив Костянтин Єфименко, президент компанії «БІОФАРМА», під час другого дня завершального навчального модуля.

 

 

У Produce! беруть участь команди Вінницької, Волинської, Одеської, Сумської, Тернопільської та Хмельницької областей - представники органів влади й місцевого самоврядування, агенцій регіонального розвитку, бізнесу та закладів освіти. Їхнє завдання - підготувати регіональні проєкти розвитку, які згодом представлять Уряду, Офісу Президента та міжнародним партнерам.

Ініціативу Produce! впроваджує Академія Київського міжнародного економічного форуму під егідою Міністерства економіки та довкілля України за підтримки Швейцарсько-українського проєкту «Згуртованість та регіональний розвиток України», UCORD, що втілюється за підтримки Швейцарії компанією NIRAS Sweden AB.

Другий день навчання був присвячений практичним моделям економічних екосистем - від підготовки території та інфраструктури для виробництва до кадрів, освіти, технологій і взаємодії бізнесів. Виступ Костянтина Єфименка дозволив подивитися на цю логіку ще з одного боку: як навколо визначеної виробничої спеціалізації послідовно вибудовувати систему, здатну підтримувати її розвиток.

 

Не окремі елементи, а система

Розповідаючи про розвиток біотехнологічного напряму, Костянтин Єфименко одразу змістив акцент із самого підприємства на значно ширшу конструкцію.

«Я людина індустріальна. Я люблю заводи і будую заводи. І далі буду їх будувати, поки буде можливість жити на цій землі. Але тут ми будуємо не завод. Тут ми будуємо екосистему».

У цій моделі виробничий майданчик - лише один з елементів. Для виробництва потрібна сировина - отже, необхідна система її заготівлі. Потрібна конкурентна технологія - необхідні лабораторії, контроль якості, дослідження та постійне вдосконалення виробничих процесів. Потрібні фахівці - їх треба готувати задовго до моменту, коли підприємство відкриє вакансію.

А якщо мета полягає у формуванні виробничої спеціалізації території, потрібні нові компанії, дослідники, освітні програми та середовище, у якому вони взаємодіятимуть.

Для регіональних команд Produce! тут важливий сам принцип. Визначити перспективний сектор чи виробничий проєкт недостатньо. Потрібно зрозуміти, які взаємопов'язані елементи мають з'явитися навколо нього, щоб сформувався повноцінний економічний ланцюг.

 

 

Кадри треба готувати раніше, ніж вони знадобляться

Одним із центральних елементів моделі, яку представив Костянтин Єфименко, є людський капітал.

Його підхід починається не з пошуку готових спеціалістів на ринку праці. Компанія працює зі школярами, підтримує поглиблене вивчення природничих дисциплін і намагається вибудувати для здібних та мотивованих дітей подальшу освітню траєкторію.

Наступна ланка - університет. У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка створено профільну кафедру. За моделлю, яку описав Костянтин Єфименко, студенти вже під час навчання дедалі більше часу мають проводити безпосередньо в лабораторіях і працювати разом із фахівцями над конкретними продуктами.

«У нас уже є другий курс і перший. Ці діти, наші олімпіадники, яких ми знаємо вже кілька років, там навчаються. З другого курсу вони частину часу, а з третього - ще більше будуть тут у нас. У них три пари, а після трьох пар вони заходять у лабораторію і працюють над конкретними продуктами».

Для регіональної економічної політики важливий не конкретний формат цієї моделі, а її логіка: кадрова політика має бути частиною економічної спеціалізації території, а не реакцією на дефіцит працівників, який уже виник.

Якщо регіон розраховує через п'ять чи десять років розвивати певний сектор виробництва, питання про необхідні компетенції потрібно ставити вже сьогодні: які спеціалісти будуть потрібні, хто їх готуватиме, які освітні програми необхідно розвивати і де майбутній фахівець отримає практичний досвід.

 

Від навчання - до технології та продукту

У представленій моделі освіта безпосередньо поєднується з дослідженнями і виробництвом.

Студент має не просто отримати диплом і після цього шукати місце для застосування знань. Він ще під час навчання включається в роботу лабораторії над реальними дослідницькими завданнями. Так формується послідовний ланцюг: освіта - дослідження - технологія - продукт - виробництво.

Це дає ширше розуміння партнерства бізнесу та освіти. Його результатом мають бути не тільки освітні програми чи підписані меморандуми, а фахівці з потрібними компетенціями, прикладні дослідження, технологічні рішення, патенти та продукти, які можуть бути використані у виробництві.

Для регіональних проєктів Produce! це принципове питання. Якщо область обирає певний напрям спеціалізації, система освіти має бути здатною не просто випускати фахівців відповідного профілю, а працювати разом із бізнесом над компетенціями і технологіями, необхідними для розвитку цього напряму.

 

 

Конкурентоспроможність треба розкласти на конкретні параметри

Ще один важливий блок виступу стосувався того, як підприємство визначає власну конкурентоспроможність.

Костянтин Єфименко пояснював це на прикладі виробництва препаратів із плазми. На підприємстві контролюють сотні показників, але для економічного результату він виділив кілька визначальних: вартість сировини, вихід найбільш цінного продукту з одиниці сировини та стабільність технологічного процесу. Навіть невелике покращення одного технологічного показника за великих обсягів виробництва може суттєво змінити економіку підприємства.

Для учасників Produce! цінність цього прикладу не у специфіці фармацевтичного виробництва, а у способі мислення.

Регіональний проєкт має пройти шлях від загального формулювання «розвивати галузь» до розуміння того, від яких конкретних параметрів залежить конкурентоспроможність обраного виробничого напряму.

Для одного сектору це може бути вартість енергії, для іншого - доступність і якість сировини, логістика, продуктивність, технологічний рівень, кваліфікація працівників чи доступ до зовнішніх ринків. Тоді з'являється можливість визначити конкретні точки впливу: що може змінити сам бізнес, що залежить від громади чи регіону, а де необхідні рішення державного рівня.

 

Додана вартість виникає не тільки у виробничому цеху

Значну роль у представленій моделі відіграють дослідження та розробки. У лабораторіях працюють над новими продуктами, контролем якості та вдосконаленням технологічних процесів. Економічний сенс таких інвестицій Костянтин Єфименко пояснював через підвищення виходу найбільш цінного продукту з того самого обсягу сировини. Це важливе доповнення до розмови про виробництво з вищою доданою вартістю.

Перехід від сировинної моделі до переробки - лише один крок. Наступний рівень - власні технології, інженерні рішення, дослідження, патенти та нові продукти.

Тому дослідження та розробки (R&D) у такій моделі є не окремою науковою діяльністю поруч із виробництвом, а одним із джерел його продуктивності та конкурентоспроможності.

Для регіону це означає, що, оцінюючи потенціал певної спеціалізації, варто дивитися не тільки на наявну сировину та виробничі потужності. Не менш важливо розуміти, де створюватимуться знання і технології, завдяки яким ця спеціалізація зможе рухатися далі ланцюгом доданої вартості.

 

Стійкість - частина економіки виробництва

Українські умови додають до виробничої екосистеми ще один обов'язковий компонент - стійкість.

Костянтин Єфименко розповідав про резервне енергозабезпечення та дублювання критичних виробничих процесів. Для технологій, які не можна просто зупинити і через кілька годин запустити знову, тривала відсутність електроенергії може означати втрату продукту та значні фінансові збитки.

Тому резервування потужностей тут є не допоміжною інфраструктурою, а частиною економічної моделі підприємства.

Воєнні ризики впливають і на рішення щодо розміщення виробничих потужностей. Компанія розвиває майданчики у різних локаціях, щоб не концентрувати критичні етапи технологічного процесу в одному місці.

Для регіональних команд це означає, що стійкість потрібно закладати ще на етапі проєктування: резервне енергозабезпечення, альтернативну логістику, достатність інженерних потужностей, захист критичних процесів та можливість продовжувати роботу у кризових умовах.

 

 

Екосистема виходить за межі підприємства

Ще один рівень - умови, у яких живуть люди.

Костянтин Єфименко пояснював, що працівник не може повністю зосередитися на складному виробничому процесі, якщо під час роботи змушений думати, як вирішити базові проблеми своєї родини. Тому під час війни підприємство реагувало і на побутові потреби працівників.

Для місцевого економічного розвитку ця думка значно ширша за корпоративну соціальну політику.

Виробництва конкурують за працівників, а території - за людей та їхні сім'ї. Тому житло, транспорт, освіта, медицина, безпека, енергетична стійкість і якість міського середовища зрештою впливають і на здатність регіону розвивати виробництво.

Це доповнює логіку, яку учасники Produce! розглядали в попередній частині другого дня навчання. Підготовлена територія, інженерна інфраструктура та супровід допомагають привести інвестора і скоротити час до запуску виробництва. Але після запуску виникає наступне питання - чи є навколо підприємства середовище, здатне забезпечувати його людьми, знаннями, технологіями та можливостями для подальшого розвитку.

 

Коли екосистема починає відтворювати себе сама

Одна з найважливіших частин моделі Костянтина Єфименка стосується не того, як створити її перші елементи, а того, що має відбутися далі.

Його задум - сформувати середовище, де поряд із великим виробництвом працюватимуть нові біотехнологічні компанії, дослідники, освітні установи та лабораторії. На початковому етапі появу такого середовища доводиться стимулювати цілеспрямовано. Але кінцева мета - досягти критичної маси, після якої нові зв'язки та бізнеси почнуть виникати всередині самої системи.

«Нам потрібно попрацювати і створити перші десять. А коли їх буде десять, ці хлопці почнуть між собою зустрічатися, почнуть ділитися і почнуть створювати ці компанії самі».

Саме цей момент відрізняє екосистему від простого набору підприємств, освітніх установ та інфраструктурних об'єктів.

Її зрілість настає тоді, коли взаємодія між учасниками починає породжувати нові проєкти, технології та компанії вже без необхідності щоразу створювати їх вручну.

Ця логіка безпосередньо пов'язана і з роботою регіональних команд Produce! над кластерними моделями. Під час SWOT-аналізу вони дійшли висновку, що кластер не виникає лише внаслідок створення організації. Він має давати економічну вигоду своїм учасникам - через спільні дослідження і розробки, підготовку кадрів, технологічні рішення, інвестиції та нові виробничі ланцюги.

Для регіонального проєкту звідси випливає важливе запитання: що змусить учасників майбутньої екосистеми взаємодіяти після завершення проєкту або зовнішнього фінансування? Якщо така економічна мотивація є, регіон отримує шанс сформувати не тимчасову конструкцію, а зв'язки, здатні розвиватися самостійно.

 

Від виробничої ідеї - до економічної екосистеми

Другий день Produce! дозволив подивитися на розвиток виробництва як на послідовне формування середовища.

Спочатку територія має бути готовою до інвестиції: просторово, інфраструктурно та організаційно. Але залучення підприємства - не кінцева точка регіонального розвитку.

Наступне завдання - створити умови, за яких виробництво матиме доступ до людей, знань і технологій, зможе формувати нові зв'язки з іншими бізнесами, а навколо нього поступово виникатимуть нові компанії.

Тому для регіональної команди питання поступово змінюється.

Не тільки: «Яке виробництво ми хочемо залучити або створити», а й «Що має з'явитися навколо нього, щоб через п'ять чи десять років сформувалася стійка економічна екосистема».

Відповідь на це питання і визначає різницю між окремим інвестиційним проєктом та проєктом, здатним змінювати економіку регіону.

 

Читайте також про Produce!

«Від ресурсу до заводу: чого команди регіонів навчаються в рамках ініціативи Produce!» - про те, як від сильних сторін території перейти до виробничого проєкту та продукту з вищою доданою вартістю.

«Коли виробництво впирається в правила гри: уроки Produce! від Олександра Соколовського» - про умови, в яких працює український виробник, та бар'єри, які неможливо подолати лише на рівні окремого підприємства чи регіону.

«SWOT-аналіз як перевірка реальністю: над чим працюють команди ініціативи Produce!» - про те, як регіональні команди перевіряли власні виробничі ідеї на життєздатність, аналізували ресурси та обмеження і визначали, які рішення залежать від бізнесу, регіонального рівня, а які потребують державної політики.

«Produce!: як громадам підготувати середовище, у якому з'являються нові виробництва» - про логіку другого дня навчання, роль громади у підготовці території та інфраструктури, роботу індустріального парку, кадрову підготовку і те, чому інвестору потрібна не просто земельна ділянка, а готове середовище для швидкого запуску виробництва.