Як прямі відносини з держбюджетом змінюють поліську глибинку

«Зумій своїм життям до себе дорівнятись», — на мультимедійному екрані Перебродівської сільської школи читаю слова Мавки: діти вивчають «Лісову пісню». Тут, у далекій поліській глибинці, під самісіньким білоруським кордоном, частенько зустрінеш і Мавку, й Перелесника, і Того, що греблю рве.

Ще донедавна забутий край модернізується просто-таки на очах: далеко не кожна міська школа має такі технології, як тут. І не в кожному місті побачите таку, як у цій громаді, нову спортивну залу, не скрізь так оперативно отримаєте будь-яку послугу — часто навіть не виходячи із власної хати. Не вірите? Тоді вирушайте разом із нами в подорож до Миляцької об’єднаної громади — піонера в децентралізації не лише на Рівненщині, а й в Україні.

Голова цієї унікальної громади — Федір Хлебович, якого особисто знаю незабаром три десятиліття. А він не змінюється: ініціативний, діловий, на льоту хапає новинки. Тож не дивно, що саме він став головним децентралізатором у рідному краї, швидко розкусивши урядовий пряник: виграють ті, хто буде першим. Він знав, як складно буде йти цим шляхом, адже далеко не все на ньому було прописано законодавчо.

Про все це відверто говорив землякам. Ті вагалися: навіщо нам, мовляв, поперед батька в пекло?

Невтомний Хлебович

Найбільше люди боялися, що їм доведеться щоразу їхати в Милячі по довідки, які досі отримували в сільрадах. Учителі тільки й говорили про скорочення. «Довідки отримуватимете, не виходячи з хати, скорочень не буде. Які скорочення педагогів з такою, як у нас, мабуть, найвищою в Європі, народжуваністю?» — вдарив по сумнівах залізним аргументом Хлебович.

До слова, 12—15 дітей у сім’ї для цього поліського закутка зовсім  не дивина. Але вершать тут найвищу, як на мене, державну політику: плекають генофонд.

Упевнено перемігши на виборах голови 25 жовтня 2015 року, Хлебович слова дотримав. Бо саме в цій громаді з’явився перший в Україні сільський центр надання адміністративних послуг: 1,2 мільйона гривень, які коштувало переобладнання під нього приміщення колишньої сільської ради, залучили через ЄС — ПРООН. Тут кожному видадуть  потрібну довідку. І нікуди їхати не треба — достатньо замовити у старости, який має комп’ютеризоване робоче місце і печатку. Це перша об’єднана громада, яка на початку 2016-го провела вибори старост, тож Хлебович має надійних помічників у кожному її куточку. Це шановані люди, слово яких тверде й авторитетне. До речі, відеоконференції зі старостами звідси, із ЦНАПу, — вже звичне явище: немає потреби витрачати пальне і дорогоцінний час.

Тепер на порядку денному — електронне врядування, яке втілюють через програму «Розумне місто». Усім жителям, які мають інтернет (а таких тут понад 70%) доступна інформація про те, що і за скільки купують для громади, яка заробітна плата в голови та його заступників. Тендери, зрозуміло, проходять через систему ProZorro. Одне слово, громада цілодобово онлайн контролює владу. Ще мить — і вона зможе так само, в режимі реального часу, дивитися сесії: ну чим, скажіть, не Європа?

— До речі, вони в нас такі, що Верховна Рада інколи вихідна, — каже Хлебович. — Триває здорова конкуренція за розподіл коштів для розвитку: кожен депутат, природно, хоче залучити якнайбільше на своє село, тож і шукає відповідних аргументів.

Торік Миляцька ОТГ, яка з початку 2016-го вийшла на прямі відносини з держбюджетом, мала 24,5 мільйона гривень доходів. З них майже 16 мільйонів — освітня субвенція, 3,8 — медична, 2,6 мільйона — базова дотація, 2,2 — власні надходження. Додайте до цього субвенцію на розвиток інфраструктури держфонду регіонального розвитку обсягом 9,5 мільйона і перерозподілену за рішенням уряду дотацію, яку не використали Донеччина і Луганщина. І знайдіть відповідь на запитання: вигідно об’єднуватися у велику громаду, чи ні? До слова, перерозподілену субвенцію отримали торік у грудні, але встигли використати до нового року: закупили сучасні твердопаливні котли в кожну із шести шкіл громади. Відпрацювавши опалювальний сезон, уже відчули економію (…) Повну версію читати ТУТ