«Я передумала, я не буду тут вчитися!» – ці слова, супроводжувані істерикою, директорка Івано-Франківського Центру професійно-технічної освіти № 1 Наталія Когуч кілька років тому почула від абітурієнтки прямо в холі закладу освіти.

Дівчина розглядала в соцмережах красиві фото сучасних майстерень, а перше, що побачила наживо, – старий обшарпаний хол. Ця історія стала точкою неповернення для керівниці закладу: вона зрозуміла, що без сучасного простору навіть найкраще обладнання не врятує престиж професійної освіти. З того часу все змінилося.

Сьогодні тут, окрім сучасних майстерень, працює профорієнтаційний хаб, який став не просто місцем для майстер-класів, а символом нової філософії навчання.

«Ідея цього хабу полягає в тому, щоб школярі 7–9 класів могли спробувати себе в різних професіях на практиці. Саме тут підлітків орієнтують на професії у сфері легкої промисловості та обслуговування. Радію, що в місті Івано-Франківську ми маємо настільки залучених бізнес-партнерів, які не тільки проводять екскурсії для школярів, а і допомагають розвивати профтехосвіту, проводячи майстер-класи та різноманітні заходи в хабі. Адже тільки співпраця освіти, бізнесу та влади допоможе створити таку систему профорієнтації, яка сьогодні так необхідна нашій молоді. Все – щоби бачити свої карʼєрні та життєві перспективи у своїх громадах та своїй країні», – каже Валентина Полторак, менеджерка Швейцарсько-українського проєкту DECIDE.

Від застарілого кабінету інформатики до дизайнерського хабу

Ще рік тому на місці нинішнього хабу був звичайний кабінет інформатики.

«Техніка там була настільки давньою, що деякі студенти молодші за ці комп’ютери. Тож, коли з’явилася можливість узяти участь у проєкті «DECIDE: Профтех», ми не вагалися. Вирішили перенести й оновити кабінет інформатики, а на його місці облаштувати профорієнтаційний хаб. У нашому закладі давно працює система, що викладачі та майстри закріплені за певною школою і профорієнтують учнів і учениць, розповідаючи про наш заклад освіти та проводячи екскурсії. Але хаб – це інший рівень профорієнтації», – розповідає Наталія Когуч.

Площа хабу – майже 100 квадратних метрів, але проєкт охопив значно більше: вхідну групу, хол, сходову клітку та санвузли. Це була свідома стратегія – створити безбар’єрний та естетичний шлях від дверей до навчального місця.

«Ми розуміли: естетика дуже багато значить для наших студентів. Наші професії – перукар, візажист, кравець – вони всі про відчуття смаку. А щоб відчувати смак, треба бачити красиве навколо», – переконана Наталія Когуч.

Загальний бюджет проєкту становив понад 4 мільйони 300 тисяч гривень, з яких 497 тисяч гривень – співфінансування від Центру професiйно-технiчної освiти, решта – кошти проєкту DECIDE.

 

 

Співпраця як основа розвитку

Одним із головних викликів став ремонт холу. Коли основні кошти на хаб закінчилися, вхідна група залишилася в жахливому стані. Для директорки це було принциповим питанням: «Без холу вся ідея нівелювалася». Щоб вийти із ситуації, заклад вдався до співпраці.

«Ми скооперувалися із сусідніми профтехами. Поруч є училище № 21, де вчать зварників. Ми купили їм метал, а вони зварили нам каркаси для диванчиків. Тоді ми самі купили тканину і зробили подушки – це вийшло в п’ять разів дешевше, ніж купувати готові меблі. Третє училище, де працюють із деревом, зробило нам дерев’яне оздоблення стін. Ми просто купували матеріал, а колеги допомагали з роботою. Ми щиро вдячні за допомогу і впевнені, що така співпраця має бути всюди», – розповідає директорка.

Така «економіка довіри» дала можливість зекономити сотні тисяч гривень та створити сучасний простір. Це потужний меседж для інших громад: не все вирішують тільки прямі дотації, часто ключем до успіху є співпраця між закладами освіти.

«Співпраця між закладами профтехосвіти – це величезний невикористаний ресурс. Навіщо шукати дорогих фахівців на стороні, якщо ми можемо допомагати один одному за принципом «дай-за дай»? Наприклад, учні будівельного училища могли б проходити практику, ремонтуючи наш гуртожиток, а ми натомість пошиємо для них якісну робочу форму. Це ідеальна модель: заклади економлять кошти, а студенти отримують реальний досвід на реальних об’єктах», – пояснює Наталія Когуч.

Путівник хабом: простір, де можна доторкнутися до професій

Щоби профорієнтація не перетворювалася на нудну лекцію, простір хабу розділили на тематичні станції чи то пак локації. Кожна з них – це мінімодель реального робочого місця:

• Локація адміністратора. Тут усе виглядає як у сучасному готелі чи офісі великої компанії: стильна стійка ресепшену та повний набір офісної техніки – від комп’ютера та принтера до плоттера, ламінатора та біндера. На цій локації школярі чи студенти мають змогу змоделювати ситуації спілкування з клієнтами.
• Тренінгова зона. Третину хабу займає зона для воркшопів та конференцій. Вона оснащена стільцями, акустичною системою, двома екранами (проекційним та телевізійним) та дошкою для «мозкових штурмів».
• Кравецький простір: від ескізу до подіуму. Частина хабу присвячена мистецтву створення одягу. Тут розташована виставка колекцій на манекенах, які періодично оновлюють.

 

 

Робочі місця укомплектовані професійно: від вишивальних машин до спецтехніки, яка виконує складні шви. Окремо виділено зону з великим закрійним столом для майбутніх кравців-закрійників. Поруч на медіастійці постійно транслюють ролики про тонкощі професії та інтерв’ю з успішними випускниками, щоб абітурієнти бачили – професії мають реальне втілення.

 

 

• Локація б’юті-сфери найпопулярніша серед молоді. Це професійні робочі місця візажистів та перукарів зі всіма необхідними інструментами. Особливість локації – навчальні манекени, на яких гості хабу під час майстер-класів можуть власноруч спробувати зробити зачіску чи макіяж.

 

 

• Безбар’єрний шлях та естетика холу. Опис хабу був би неповним без вхідної групи. Хол – сучасний. Сходова клітка обладнана підйомником для людей з інвалідністю, а санвузли повністю адаптовані під потреби маломобільних груп.

«Для відповідальних за локації студентів і майстрів ми створили форму – стильні маніжки, прикрашені автентичною гуцульською вишивкою та логотипом «DECIDE». Це не просто красивий елемент: такий одяг дисциплінує студентів і допомагає гостям хабу одразу зрозуміти, до кого саме можна звернутися за допомогою», – розповідає директорка профтеху.

Хаб майже ніколи не буває порожнім. Фахівчиня із профорієнтації Вероніка Сулім розповідає, що зустрічі зі школярами тут проводять щотижня.

 

 

«Головна особливість – активність. Підлітки не просто слухають лекції – вони працюють руками. На локації перукарів дев’ятикласники вчаться плести коси на манекенах або робити щоденний макіяж. У кравецькій зоні під керівництвом майстрів діти можуть викроїти собі виріб – нещодавно, наприклад, разом шили спідниці. Школярки були в захваті. Найкраще школярі сприймають інформацію від однолітків. Тому ми залучаємо наших студентів третього курсу. Коли дев’ятикласники бачать, що хлопець чи дівчина, старші за нього лише на кілька років, уже так вправно володіють технікою – це викликає довіру», – пояснює Вероніка.

 

 

До слова, Центр підписав меморандуми про співпрацю з низкою підприємств та установ, які готові забезпечувати студентів практикою та стажуванням, а також проводити в хабі фокусні майстер-класи та тренінги.

«Ми запрошуємо роботодавців, які діляться з молоддю перспективами кар’єрного росту. Дитина має бачити, що професія – це не просто навичка, а соціальний ліфт», – додає фахівчиня.

Як працює інтерактивний маршрут для школярів

Екскурсія закладом профтехосвіти – це не просто прогулянка коридорами, а чітко спланований інтерактив, що триває приблизно годину. За цей час група від 15 до 40 школярів (зазвичай це один або два класи) встигає пройти шлях від теоретичного знайомства до реального занурення в професію. Маршрут побудований за принципом «від загального до конкретного»:

• Старт у конференц-залі. Починають у тренінговій зоні хабу. Тут підліткам показують презентаційні ролики на великих екранах та знайомлять із філософією закладу та нюансами професій.
• Після загального огляду фахівці хабу презентують локації хабу. Оскільки рідко хто хоче бути одночасно і кравцем, і перукарем, дітям дають право вибору. Вони розділяються на групи за інтересами та вирушають на активні майстер-класи, де можуть одразу спробувати інструменти в роботі.

 

 

• Подорож усім навчальним закладом. Фахівчиня із профорієнтації проводить групу через усі майстерні та кабінети. Тут діє принцип «відкритих дверей»: будь-яка група може зайти на реальне заняття.

За словами пані Наталії, студенти Центру вже звикли до відвідувачів, тому не припиняють роботу, коли до майстерні заходить черговий клас. Це створює унікальний ефект «навчання за склом» – абітурієнти бачать справжній процес, без прикрас і постановок.

«Ми нічого не ховаємо. Хочете в кабінет – будь ласка. Хочете в майстерню – проходьте. Дитина має бачити внутрішню кухню закладу освіти, відчути ритм роботи та атмосферу. Тільки так можна зрозуміти, чи це “твоє”», – пояснює таку стратегію відкритості Наталія Когуч.

 

 

Професія в руках як страховий поліс

Війна змінила ставлення до робітничих професій. Наталія Когуч згадує перші дні повномасштабного вторгнення та власні роздуми про те, що робитиме вона як учителька хімії і менеджерка освіти за кордоном.

«Швидше за все, я б розкладала товар у «Бедрьонці» або прибирала. Бо таких фахівців, як я, там  поляків вистачає. А наші випускники – кравці чи перукарі – у будь-якій країні світу матимуть роботу і змогу працювати за фахом. Наші дипломи визнаються і в США, і в Канаді. Мати робітничу професію за плечима – це наче мати вічний страховий поліс», – зазначає керівниця.

Сьогодні заклад освіти стає монополістом у регіоні за певними напрямами. Наприклад, кравців на таку велику область готують одиниці, попри колосальний попит від релокованих підприємств, наприклад, із Харкова, де напрям дуже популярний, та інших промислових центрів.

До того ж завдяки підтримці Департаменту освіти міста Івано-Франківськ 2026 рік оголосили роком профорієнтації в закладах професійної освіти міста. Це допомагає руйнувати стереотипи:

«Школи часто намагаються втримати дітей у 10-11 класах, називаючи нас «бурсою». Але коли вчителі все ж приводять учнів до нас, стається справжній розрив шаблонів. Я часто стою поруч у джинсах та кросівках, і діти, не впізнаючи в мені директорку, шепочуться: «Нам казали, що тут застій, а насправді це в нас застій, а тут – космос!». У такі моменти я розумію: моя мета досягнута, ми змінили їхнє сприйняття», – говорить Наталія Когуч.

Новий вектор: ветерани та інклюзія

У планах хабу – розширення на дорослу аудиторію. Окремий акцент робиться на ветеранах та людях з інвалідністю. Зокрема, у закладі планують профорієнтувати людей і у такий спосіб відродити професію взуттєвика, яка втрачає свою популярність.

«Взуттєві будки й кіоски, у яких ремонтують взуття, зачиняються. Працівники кажуть: “Якщо підемо ми, не буде кому працювати”. Ми ж зберегли майстра, маємо ліцензію на підготовку цього фаху та обладнання. Окрім того, що це незаповнена ніша, яка має попит, це ідеальна професія для ветеранів чи людей з обмеженою мобільністю: сидяча робота, мінімальні фізичні навантаження, але величезний запит на ринку. Ми готові вчити безоплатно, аби лише дати людям можливість інтегруватися в мирне життя через нову справу», – ділиться планами Наталія Когуч.

Заклад освіти також готовий приймати студентів з усієї України, адже має власний гуртожиток. Це відчиняє двері для внутрішньо переміщених осіб, які шукають можливість здобути нову кваліфікацію в безпечному регіоні.

Нині в Івано-Франківському Центрі професійно-технічної освіти № 1 навчаються 540 студентів. Це – 80–90 % від набору. Заклад освіти прагне виконувати набір на 100 %, як у довоєнні часи. Із чим, кажуть, профорієнтаційний хаб і має допомогти.

Наразі в Україні 10 таких локацій, які розташовані в закладах профтехосвіти, у яких учні мають змогу «приміряти» на себе різні фахи, відчути, що саме їм до вподоби й, зрештою, зробити правильний вибір. Йдеться про шість областей: Київська, Львівська, Чернігівська, Полтавська, Одеська та Івано-Франківська.

Наразі триває національне пілотування системи профорієнтації дітей та підлітків, в межах якого буде оголошено конкурс на отримання гранту для створення схожих профорієнтаційних просторів у закладах освіти громад-учасниць.

Марія Булейко (Марковська)