Громади вже об’єднуються в агломераційні ініціативи, але сама домовленість співпрацювати ще не дає змоги разом планувати територію, запускати транспорт чи розвивати інфраструктуру. Кожне таке рішення має пройти через плани окремих громад, обласні стратегії, просторову документацію та державні правила. На першій панелі III Міжнародного форуму агломерацій України у Львові ця невідповідність між реальними зв’язками територій і системою ухвалення рішень стала головною темою.

Дискусія показала: питання не в тому, чи існують агломерації. Питання в тому, як зробити співпрацю дієвою, не перетворивши її на новий рівень управління та не позбавивши громади самостійності.

Ініціативи зростають, правила ще формуються

Консультант Ради Європи Мирослав Кошелюк зазначив, що агломераційний рух в Україні перейшов від поодиноких розмов до формування ініціатив. За його словами, їх уже вісім на різних етапах: діють Київська та Львівська асоціації, підписані меморандуми у Кривому Розі й Івано-Франківську, ще кілька територій вивчають можливості співпраці. Агломерації також почали враховувати в регіональних стратегіях, а постанова Кабінету Міністрів №1493 визначила їхні критерії.

Однак формальні критерії не завжди збігаються з повсякденними маршрутами людей і зв’язками між територіями. Учасники дискусії поставили під сумнів 30-кілометрове обмеження, передбачене постановою, зокрема для Кривого Рогу, де мешканці віддаленіших територій також можуть користуватися послугами міста.

Це важлива розвилка для майбутнього регулювання: критерії мають допомагати громадам визначати функціональні території, а не відсікати зв’язки, які вже склалися на практиці.

Заступник міського голови Львова Любомир Зубач сформулював цю логіку коротко: «Агломерації не створюють, агломерації існують». За його словами, завдання - формалізувати вже наявні зв’язки та дати громадам інструменти для спільної роботи.

Коли рішення однієї громади впливає на сусідів

Приклад Сокільників, який навів Любомир Зубач, показує, чому просторове планування не завжди можна залишити в межах однієї громади. За його словами, генеральний план села з населенням близько восьми тисяч мешканців передбачає житлову забудову для значно більшої кількості людей, але без достатньої інфраструктури. Наслідки такого рішення можуть стосуватися не лише Сокільників, а й Львова та аеропорту.

Йдеться не про те, щоб місто чи агломерація диктували сусідній громаді, як їй розвиватися. Проблема в іншому: рішення щодо забудови, мереж чи транспорту можуть створити витрати й обмеження для сусідів, які не брали участі в їх ухваленні. Без спільного планування громади ризикують отримати ситуацію, де кожне рішення окремо законне, але разом вони не складаються в життєздатну територію.

Любомир Зубач вважає, що для цього потрібна правова основа, яка дозволить громадам домовлятися про спільну роботу в конкретних сферах, зберігаючи їхню автономію. Він також пояснив, чому попередня спроба ухвалити закон про міські агломерації не мала успіху: тоді порядок денний був зосереджений на формуванні об’єднаних територіальних громад, а інтереси великих міст, на його думку, врахували не повністю.

Питання про те, якою має бути модель, порушила виконавча директорка Київської агломерації Оксана Бондарець. Вона запитала, що краще для України: агломерація, де громади залишаються самостійними, чи метрополійна модель із передачею частини повноважень і коштів спільному органові. Учасники не дали універсальної відповіді, але сама постановка питання окреслила принципову межу: співпраця має посилювати спроможність громад, а не розмивати їхню відповідальність перед мешканцями.

Від спільної потреби до рішення - довгий шлях

Перший заступник міського голови Кривого Рогу Євген Удод показав, як складно реалізувати навіть практичний проєкт. Для спільного рішення щодо мобільності, за його словами, громадам потрібно розробити узгоджені програми, врахувати їх у регіональній стратегії та просторовій документації області, а потім звертатися до державного рівня. Громади готові проходити цей шлях, але зараз він видається надто довгим, а результат - не цілком передбачуваним.

Саме тут важлива роль області. Директор департаменту економічної політики Львівської ОВА Вадим Табакера сформулював її як «насамперед, не заважати», а далі - підтримувати ініціативи та враховувати їх у регіональному плануванні. Якщо громади мають спільні питання щодо економіки, водопостачання, водовідведення, транспорту чи просторового розвитку, вони можуть ефективніше домовлятися безпосередньо між собою, а обласний рівень має допомогти узгодити ці плани із загальним розвитком регіону.

Заступник міського голови Івано-Франківська Віталій Федорів розповів, що 15 громад Івано-Франківської агломерації працюють над спільними напрямами: просторовим плануванням, транспортом, економічним розвитком та індустріальними парками. Водночас він запропонував відновити інфраструктурну субвенцію для підтримки спільних потреб, зокрема водопостачання, водовідведення та облаштування житла для внутрішньо переміщених людей.

Єдиної позиції щодо окремого фінансування агломерацій на форумі не прозвучало. Любомир Зубач не вважає, що потрібна спеціальна субвенція, але назвав помилкою вилучення реверсної дотації в успішних громад. Це показало, що дискусія стосується не обсягу фінансової підтримки, а й її моделі: чи має держава створювати окремий інструмент для агломерацій, чи достатньо прибрати бар’єри та дати громадам використовувати власні ресурси для спільних проєктів.

Від чинних механізмів співпраці до законодавчої рамки для агломерацій

Степан Куйбіда, радник Міністра у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб зазначив, що агломерації мають різні особливості, тому Міністерство пропонує починати з конкретних проблем і шукати рішення, які можна ухвалити швидше, зокрема через постанови Кабінету Міністрів. Окремий закон він не обіцяв, але наголосив: якщо громади чітко сформулюють потребу в ньому, їхній запит не мають ігнорувати. Робоча група чи консультації щодо законопроєкту, за його словами, вже були б важливим кроком.

Степан Куйбіда також застеріг не чекати швидкої «космічної революції» й закликав громади не відкладати власну роботу: «Не сидіть і не чекайте. За вас ніхто нічого не зробить».

Народний депутат України Дмитро Микиша наголосив, що законодавча основа для міжмуніципальної співпраці вже є: «Агломерація - це міжмуніципальне співробітництво. Воно вже врегульовано». На його думку, громадам не потрібно чекати на окремий закон, щоб діяти. Натомість слід визначити, які конкретні положення законів і підзаконних актів заважають ефективній взаємодії, і працювати над їх зміною. Дмитро Микиша також запевнив, що профільний комітет залучатиме до обговорення законодавчих ініціатив громади й їх асоціації.

Ці позиції не зводяться до вибору між новим законом і роботою в межах чинного законодавства. Любомир Зубач говорить про потребу в рамці для спільних рішень; Дмитро Микиша - про можливість уже зараз співпрацювати й виправляти конкретні правові перешкоди; Степан Куйбіда - про поступове опрацювання проблем і відсутність підстав очікувати миттєвих змін. Разом вони окреслюють практичний порядок денний: співпрацю не відкладати, а законодавство змінювати там, де воно справді блокує спільну дію.

Отже, головний виклик для агломерацій - не отримати назву чи статус, а навчитися перетворювати спільні потреби на узгоджені плани, рішення й проєкти. Ознакою поступу стане не кількість меморандумів, а те, чи зможуть громади спільно планувати території, долати процедури, домовлятися про ресурси й надавати людям послуги, які не зупиняються на адміністративній межі.