Автор: Ганна Дудінська, юристка програми “Радник”, експертка з прав людини

1 січня набув чинності новий Закон України «Про соціальні послуги. Депутати прийняли Закон ще в січні минулого року, та оскільки запроваджені ним новели потребували розробки низки підзаконних нормативно-правових актів, введення в дію відклали до 2020 року.

Закон несе в собі багато нового, але вже зараз очевидно - його впровадження не стане одномоментною зміною, а потребуватиме певного часу та зусиль. Але узгоджені дії державних та недержавних організацій та установ, прийняття необхідних для реалізації положень Закону підзаконних нормативно-правових актів, налагоджений діалог між центральним та місцевим рівнями, а також реалістичний підхід до очікувань може його спростити та пришвидшити.

Що таке соціальні послуги?

У будь-якої людини чи родини можуть трапитися прикрі обставини, які погіршують якість життя, позбавляють здоров’я, заважають нормальному  розвитку та діяльності. Часто їх не виходить подолати самостійно. Ці обставини можуть бути зумовлені такими чинниками, як невиліковна хвороба, інвалідність, безробіття, похилий вік чи шкода, завдана конфліктом та тимчасовою окупацією. В українському законодавстві це називається складними життєвими обставинами. У свою чергу, соціальні послуги – це дії, які спрямовані на подолання таких складних життєвих обставин (соціальна підтримка), мінімізацію їх наслідків (соціальне обслуговування) та на профілактику (соціальна профілактика).

Соціальні послуги бувають «простими»: вони не передбачають надання постійної або систематичної комплексної допомоги, наприклад, консультування чи представництво інтересів. «Комплексні» соціальні послуги передбачають постійну або систематичну допомогу (як-от соціальний супровід чи соціальна інтеграція), а «спеціалізовані» надаються певній категорії осіб (наприклад, біженцям чи ВІЛ-інфікованим особам). Також існують «допоміжні» соціальні послуги, що надаються у натуральному вигляді: продукти харчування, предмети і засоби особистої гігієни, одяг, взуття тощо.

Із метою впорядкування соціальних послуг, на виконання нового Закону Міністерством соціальної політики має бути затверджено класифікатор соціальних послуг. Такий класифікатор буде містити перелік послуг з їх описом (спрямування, тип, місце, строк надання та отримувач), а також спеціальним кодом для використання в Інформаційно-аналітичній системі управління соціальною підтримкою населення України (E-SOCIAL) та Реєстрах надавачів та отримувачів соціальних послуг.

Хто має право на соціальні послуги і хто надає?

Право на отримання соціальних послуг мають особи та сім’ї (у тому числі громадяни України, іноземці, особи без громадянства, біженці та особи, які потребують додаткового або тимчасового захисту), які потрапили в складні життєві обставини та/або мають найвищий ризик потрапляння в них (тобто є вразливими).

Надавачами соціальних послуг є юридичні та фізичні особи, фізичні особи-підприємці, які відповідають критеріям, визначеним Кабінетом Міністрів України, та включені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг. Отже,  з 1 січня 2019 року надавачами соціальних послуг можуть бути не тільки державні чи комунальні установи і заклади, а й недержавні – наприклад, громадські чи благодійні організації. За умови належного правового та прозорого регулювання таке нововведення сприятиме демонополізації ринку соціальних послуг в Україні.

Так, Закон передбачає створення Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг як автоматизованої системи для інформації про надавачів та отримувачів соціальних послуг, для обліку та координації діяльності у цій сфері. Держателем реєстру буде Міністерство соціальної політики України. Очікується також, що запровадження такого реєстру підвищить доступність соціальних послуг для отримувача та сприятиме реалізації принципу, за яким необхідна послуга слідує на отримувачем, а не навпаки.

Як здійснюється надання соціальних послуг?

Закон визначає загальні засади організації надання соціальних послуг, проте постановою Кабінету Міністрів України буде визначено окремі процедурні моменти.

• Першим етапом є визначення потреб населення: іншими словами, хто і яких соціальних послуг потребує в межах певної громади.
• За результатами визначення потреб відбувається розроблення та виконання програм надання соціальних послуг.
• Після цього здійснюється організація, фінансування та безпосередньо надання соціальних послуг.
• Важливим етапом є моніторинг надання соціальних послуг, оцінка якості та контролю за дотриманням законодавчих вимог.

Соціальні послуги в громадах

Загальний курс на децентралізацію, звісно, не може обійти стороною й систему надання соціальних послуг. Закон визначає виконавчі органи рад об’єднаних територіальних громад суб’єктами цієї системи. Основна логіка за цим – максимальне наближення послуги до отримувача. Так, є перелік базових соціальних послуг, надання яких має забезпечуватися в ОТГ. Таких базових соціальних послуг сімнадцять, і вони зазначені у статті 16 Закону. 

У контексті цього вже виникають проблеми, через які запровадження нової системи надання соціальних послуг гальмується. Такими гострими проблемами є кадрове та ресурсне забезпечення ОТГ, комунікація ОТГ із центральними органами влади та між собою, інфраструктура в ОТГ, і звісно – чітке законодавство, окреслені стандарти та методологія. Ігнорування таких проблем загрожує тим, що не всі мешканці громад, які потребують соціальних послуг, більше того – мають на них право за Законом, матимуть рівний доступ до них.

Чи запрацює нова система надання соціальних послуг?

Будьмо оптимістами - запрацює! Україна не перша країна у світі, яка проходить цей шлях. На цьому етапі важливо налагодити діалог та скоординувати зусилля державних та недержавних партнерів, а також самих громад, насамперед для того, щоб зробити цей «перехідний період» максимально комфортним для людини.