Голова Коростеня Володимир Москаленко, який очолює місто вже 28 років, про те, як забезпечити місцевій економіці стале зростання, про древлянську непоступливість місцевих жителів та про 25 вітряків, які будуються у його громаді

 

Автор: Дмитро Синяк

 

Володимир Москаленко працює міським головою чи не найдовше в Україні – з 1998 року. Тож у якомусь сенсі він є живим літописом українського місцевого самоврядування, адже застав практично всі його етапи: і бідність дев’яностих, і непевність та застій часів Януковича, і стрімкий розвиток середини 2010-х, обумовлений реформою децентралізації. А з 2022 року до різнобічного управлінського досвіду пана Володимира додалося ще й керування громадою під час повномасштабної війни. (Буквально наступного дня після нашої розмови російські війська вдарили по селу Хотинівка Коростенської громади, пошкодивши понад 300 будинків). Незважаючи на небезпечну близькість недружньої Білорусі та на перманентні удари російських шахедів, коростенський голова не тільки організує безперебійну роботу всіх міських структур, але й забезпечує громаді розвиток. Про те, як йому це вдається, Володимир Васильович розповів «Децентралізації».

 

Голова Коростенської громади Володимир Москаленко

 

«Ми – древляни!». Урок історії від міського голови

Вас переобирали шість (!) разів. У чому секрет вашої популярності, як ви думаєте?

- Та особливого секрету немає. Ну, по-перше, я – місцевий, тут народився і сподіваюся тут померти. По-друге, я дуже люблю і своє місто, і своїх древлян. Стараюся працювати для них відверто і чесно. Я ніколи не задираю носа і завжди на рівних спілкуюся з кожним нашим мешканцем. Я підібрав дуже хорошу команду, яка теж горить бажанням зробити щось добре для міста, і, що найголовніше, яка вміє показати результат. Люди цінують це.

Це ви жартома називаєте мешканців Коростенської громади древлянами?

- Чому жартома? Я вважаю, що у нас дуже нетипова, відмінна від інших ментальність,. Наприклад, нас важко змусити робити те, чого ми не хочемо робити. Ми непокірні, патріотичні й дуже любимо свою малу батьківщину. Війна лише посилила це почуття: за свій Коростень ми готові буквально горло перегризти. А змусити нас кланятися взагалі неможливо. Мабуть, тому за свої 28 років у місцевій владі я мав конфлікти з кожною адміністрацією президента. Були «наїзди», і не один, але я жодного разу не «включав задню». Якщо є закон, то прошу його виконувати!

Недавно з трибуни Верховної Ради запропонували створити у Коростені міську військову адміністрацію. Це був черговий «наїзд» на вас? Адже Коростень – далеко від лінії фронту…

- Так, звісно черговий наїзд. Є певні люди, які хочуть керувати у Коростені. Вони мають нахабство вимагати, щоб я на певні посади призначав певних людей. І якби ще ці люди були гідними! Тому ми й маємо конфлікт з одним із депутатів. Але для мене у цьому немає нічого нового. Так робив ще князь Ігор! Але князі, депутати та президенти приходять і йдуть геть, а громада залишається. Тому на сам конфлікт я дивлюся як на вікно можливостей: він спонукатиме депутата більше допомагати громаді, аби виправдати свою позицію «рятівника». Нехай!

Ви активно використовуєте «древлянський міф» та історичну спадщину. Навіть інвестуєте в історичні дослідження. Це розкіш чи навпаки – стратегічний ресурс, який допомагає громаді вистояти у складний час?

- Для нашої громади місцева ідентичність є особливо важливою. Наше місто вперше згадується у «Повісті минулих літ» ще у 945 році! І у цей час Іскоростень, як тоді його називали, ні у чому не поступався Києву. Ось де наше ДНК! Тому, на мою думку, дуже важливо інвестувати у різноманітні історичні дослідження, що Коростенська міська рада й робила протягом років. І я з гордістю можу сказати, що зараз Коростень, мабуть, є найбільш дослідженим археологами містом в Україні, бо Інститут археології Академії наук України практично безперервно веде у нас розкопки з 2003 року! Ми також провели сім (!) міжнародних археологічних конференцій.

Але ж погодьтеся, що у задачі міської ради не входять дослідження історії. Мабуть, недобре витрачати на це бюджетні кошти? Чи ви робили це з прицілом на майбутніх туристів?

- Про туристичну складову ми теж, звісно, думали, та вона не була головною. Як ви й самі сказали, ми прагнули згуртувати людей, розбудити в них гордість за свою громаду і прищепити їм любов до неї. Історичні дослідження дуже сприяють цьому. Коли ця локальна ідентичність є у серці людини, вона ніколи не буде шкодити своїй громаді, а як прийде час, без вагань стане до її захисту. Крім того, археологічні знахідки, що явила вченим коростенська земля, є частиною історії української державності, за яку сьогодні проливають кров наші воїни, і яку так вперто не хоче визнавати росія. Ось, за що ми заплатили! Я щиро радію, що започаткована Коростенською громадою 20 років тому робота з відновлення історичної спадщини, знайшла своє продовження у книзі «Від Русі до України. Відновлення історії» Анатолія Герасимчука… От ви кажете, що ваш портал – №1 для місцевого самоврядування. А знаєте, що саме із Коростеня росте коріння українського самоврядування? Всім відома історія про те, що через вбивство князя Ігоря древляни накликали на себе помсту його дружини – княгині Ольги. Але чи знаєте ви, хто засудив Ігоря до смерті? Не древлянський князь Мал, а загальне віче! Це означає, що ще у ті часи наші предки стосовно важливих рішень радилися усією громадою. А чи знаєте ви також, що з Коростенем пов’язаний однин із перших кроків до створення системи державного управління у Київській Русі?

Ні, не знаю. Що ви маєте на увазі?

- Ігоря вбили після того, як він вирішив зібрати данину «по другому колу». Бо ніхто і він сам не знали, скільки йому винні. Це визначалося на око. Тому дружина Ігоря – Ольга провела, кажучи нашою мовою, фіскальну реформу. Згідно «Повісті врем’яних літ», вона встановила фіксований розмір данини, заснувала адміністративні центри її збору і призначила відповідальних за збір. У результаті система стала більш передбачуваною та централізованою, і це зменшило ризик зловживань.

Якщо вже ви надаєте таке велике значення вивченню місцевої історії, я дозволю собі одне запитання, яке її стосується. Вам не видається дещо сюрреалістичним, що у місті, яке Ольга колись знищила, існує її культ: принаймні, пам'ятник княгині у Древлянському парку є однією з головних туристичних пам'яток міста?

- О, це дуже хороше питання! Власне, це те, чого Коростень у майбутньому може навчити всю Україну – філософському ставленню до своїх ворогів. У цьому парку є не тільки пам’ятник Ользі, але ще й пам’ятник Малу – древлянському князю, який боронив місто від Ольги. Тобто вони стоять фактично поруч. Так, літопис справді каже, що княгиня Ольга знищила 5 тис. жителів Іскоростеня. Але також беззаперечно, що вона була однією з найвидатніших правительок Київської Русі. Зокрема, вона прийняла християнство у Константинополі й заклала цим підґрунтя майбутнього Хрещення Русі. Історичні постаті часто є неоднозначними, і це теж урок, який дає нам історія Коростеня.

 

Пам’ятник княгині Ольги коло місця, яке у Коростені називають Ольжиними купальнями. Там, за переданням, Ольга милася у річці Уж (фото зліва). Пам’ятник древлянському князю Малу у Коростені. Саме Мал захищав Коростень від військ княгині Ольги (фото справа)

 

Давньоруські прикраси VII-VII століть, знайдені у Коростені незадовго до повномасштабного вторгнення археологами, у роботу яких інвестувала міська рада

 

На що йдуть вільні кошти?

Зі збором данини за часів княгині Ольги все зрозуміло. А як зараз зі збором податків у вашій громаді? Чи сильно просів бюджет громади через війну?

- Просів, звісно, бо місцевий бізнес скоротив обсяги. Причиною цього є також і відтік населення. До повномасштабного вторгнення у нас було 74 тис. жителів, а за перші три місяці великої війни ми евакуювали близько 40 тис. з них, переважно жінок та дітей. Третина з цих людей поки що не повернулася. Кількасот коростенців загинули на фронті і пропали безвісти. Дев’ятеро бійців знаходяться у російському полоні… З іншого боку, ми маємо понад 3 тис. переселенців, які дещо компенсували втрату наших людей. Сподіваємося, що переселенці залишаться у нас у по закінченні війни. Ми вже опікуємося ними, як своїми, а може, навіть ще краще. Ми часто зустрічаємося з ними і стараємося допомогти кожному. А головне – беремо участь у державних програмах з будівництва житла, щоб наші гості у нас таки залишалися назавжди.

Отже на загал економічна ситуація є стабільною?

- У цифрах все навіть виросло: ми маємо на цей рік близько 1,1 млрд грн доходів, із яких близько 800 млн грн власних надходжень. Та головне не це: ось вже другий рік поспіль ми спостерігаємо певне зростання наших підприємств. Як наслідок, зростають платежі до бюджету. Завдяки цьому ми навіть суттєво перевиконали план надходжень за перше півріччя цього року.

На що йдуть вільні кошти?

- На ЗСУ, на що ж іще! За весь час великої війни ми перерахували нашим Збройним Силам вже понад 240 млн грн. У нас не було жодної сесії, коли б ми не виділяли кошти українському війську. Я вже не кажу про пряму допомогу нашому 143-му Коростенському батальйону територіальної оборони, що входить до складу 115-ї окремої бригади ТРО. Крім того, ми маємо кілька програм підтримки сімей військових. Ця допомога особливо важлива родичам загиблих. Я кожні похорони переживаю, наче це хтось із моїх родичів помер: прийдеш з таких похорон – і жити не хочеться. І от тоді думаєш про матерів, дружин, дітей загиблих… Хто їм допоможе, як не міська рада? Та найголовніше, саме міська рада може і повинна показати, що ці смерті були недаремними. Тому ми створюємо у і військовий меморіал, і виставляємо фото загиблих у центрі міста, а невдовзі поставимо там ще й великий екран, на якому постійно з’являтиметься актуальна інформація щодо зниклих без вісти. Ми хочемо, щоб їхні родичі відчули щиру подяку й підтримку всіх нас!

А чи допомагає Коростень іншим громадам?

- А як же! Наше місто-побратим – Слов’янськ. Ми підписали відповідний договір ще у 2014 році, коли у Слов’янську стояла наша житомирська 95-та десантна бригада. Тоді ми й обладнання для слов’янських котелень привозили, і все, що було треба їхньому дитячому садочку. Крім Слов’янська, ми допомагаємо – за проєктом «Пліч-о-Пліч» – Шевченківській сільській громаді Миколаївської області. У ній близько 90% території постраждало від бойових дій, а 8 сіл пережили російську окупацію. У межах співпраці ми приймаємо тамтешніх дітей на оздоровлення та відпочинок й організовуємо для них різні заходи. Ну, і Києву, треба сказати, ми допомагали пережити минулу складну зиму: і бригадами своїх фахівців, і обладнанням. Зрештою, і ми отримуємо допомогу від інших громад: коли 3 квітня цього року у нас розбомбили старий район із приватною забудовою, пошкодивши 180 будинків, 13 громад Житомирської області перерахували нам загалом понад 2 млн грн теж надіслали своїх фахівців та дали будівельні матеріали.

 

Володимир Москаленко (праворуч), військовий 47-ї бригади «Магура», що на початку війни базувалася у Коростені, та секретар Коростенської міської ради Олександр Олексійчук під час передання чергової порції допомоги бригаді

 

Володимир Москаленко спілкується з жителями села Хотинівка

 

Володимир Москаленко каже, що його переобирали 6 разів у тому числі через те, що він ніколи не «задирав носа» і завжди на рівних спілкувався з місцевими жителями (фото зліва).Під час розробки плану евакуації населення з епіцентру вибуху. Підписує документи керуюча справами Коростенської міської ради Олена Рижова, за її спиною – староста постраждалого від обстрілів 30 червня цього року села Хотинівка Валентина Палюшкевич, всі інші – представники ДСНС (фото справа)

 

Як Коростень забезпечив зростання місцевого бізнесу (і власного бюджету)

Ви працюєте міським головою чи не найдовше в Україні. Які роки були для вас найважчими?

- Та не було у нас легких років! То Чорнобиль з його страшними наслідками, то економічна депресія 1990-х, то фінансова криза 2008-го. Революції 2005-го та 2008-го, ковід, напад росії у 2014-му, а тепер і повномасштабна війна. Відпочивати було ніколи! Спершу зовсім не було коштів, а коли вони з’явилися, не було законодавчої бази, аби їх розумно витрачати. Деякі міські структури ми повинні були створювати з нуля. Але ми ніколи не опускали рук і намагалися показувати приклад іншим людям і насамперед – підприємцям. Ми з перших же днів роботи розуміли: якщо у нас ростиме бізнес, ростиме й бюджет. Можна, звісно, по-різному примудрятися його збільшити, але найкращий, найефективніший спосіб – це забезпечення зростання бізнесу. Також місцевий бізнес – найкращий клей громади, її перспективи, її можливості.

У Коростені, наскільки я знаю, існує рада керівників підприємств, до якої входять близько 150 осіб. Чим вона займається?

- Найважливішою вона була до 2015 року, коли ще не йшлося про відрахування нам ПДФО. Тож ми збиралися разом і говорили, що кому треба. Тоді ми намагалися залучити бізнес до вирішення суспільно важливих проблем. Так без жодної копійки з міського бюджету у нас з’явилися парки, фонтани, пам'ятники, ігрові майданчики тощо.

А вам не здається, що такий підхід до бізнесу є багато у чому радянським і не відповідає сучасним реаліям? Що прохання дати фарбу для ремонту школи є прихованим рекетом? Адже підприємець не повинен брати участь у ремонті шкіл, він повинен сплачувати податки. Крім того, йому важко відмовити міському голові, від якого він залежить.

- Ми ніколи нікого ні до чого не примушували. Натомість я завжди казав підприємцям: «Ви маєте унікальний шанс увійти в історію свого міста і водночас – забезпечити собі іміджеву рекламу. Нехай, коли дитина запитає у батька, хто зробив такий гарний фонтан у центрі, той відповість, що це, мовляв, те підприємство, на якому я працюю». Що тут поганого? Але як би там не було, зараз ми ні про що подібне нікого не просимо. По-перше, війна, а по-друге, власники багатьох підприємств за кордоном, і їм точно не до фонтанів та спортивних майданчиків.

Чи став Коростень прихистком для підприємств із прифронтових та окупованих територій?

- Не можу цим особливо похвалитися. У нас же тут Білорусь під боком – той ще фактор для приваблення бізнесу. Підприємства, про які ви кажете, воліють переїжджати до умовно безпечніших міст: Львова, Хмельницького, Чернівців… Тому ми взяли курс бна відкриття нових підприємств та на збільшення вже існуючих.

Невже це можливо під час війни? За рахунок чого?

- Секрет простий: ми маємо два індустріальні парки, над створенням яких почали працювати ще з кінця 1990-х, коли ніхто про такі речі не чув і під них не було жодної законодавчої бази. Але ми вже тоді знали, що ця база рано чи пізно з’явиться. Знаєте, про індустріальні парки говорять у багатьох громадах, і у відповідному реєстрі Мінрегіону значиться близько 200 парків, але реально працюють, думаю, не більше десяти. Два з них – наші.

 

 

Що таке Індустріальний парк «Коростень»?

Зареєстрований у 2014 році. Площа – 42,2 га. Ключові напрямки: підприємства деревообробного кластеру та виробники комплектуючих для них. У складі парку 4 великих підприємства: ТОВ «БФ Інжинірінг», ТОВ «Коростенський завод МДФ», ТОВ «Резалт Еко», ТОВ «БФ Паркет» та 2 суб’єкти: ТОВ «БФ Проект» і ТОВ «УХЛК». Обсяг залучених інвестицій – 371,4 млн грн, кількість створених робочих місць – 168. Цього року на території парку має запрацювати виробництво біо-клею, що забезпечить створення ще 40-а нових робочих місць. Надходження до бюджету від діяльності підприємств парку в середньому складають 20-23 млн грн на рік.

 

Роботу зі створення індустріальних парків не зупинило навіть повномасштабне вторгнення?

- Воно навіть пришвидшило цю роботу: свій другий індустріальний парк «Коростень-Подільський» ми відкрили буквально минулого року. У ньому 77 га. Перший парк, Коростень», заповнений вже на 80%... Таке-от ми маємо економічне диво. Для того, щоб управління парками було ефективним, ми створили для кожного з них керуючі компанії, що взяли на себе відповідальність не тільки за безперебійне функціонування всієї тамтешньої інфраструктури, але й за розвиток. Керуючі компанії вирішили формувати цілі кластери з підприємств, яким вигідна близькість одне одного. Бізнес приваблює також вигідне розташування парків: поруч із ними Варшавська траса та залізнична гілка, що сполучує Коростень із Євросоюзом. Яке, скажіть, місто такого розміру має аж три залізних станції? Наше має. До речі, саме через це тепер у Житомирській області наша громада є ціллю №1 для орків.

Як, до речі, Коростенська громада співпрацює з Укрзалізницею? Чи є спільні інфраструктурні проєкти, що допомагають утримувати робочі місця та розвивати пристанційні території?

- Як я вже сказав, наше місто є стратегічним транспортним хабом. Наш залізничний вузол, один з найбільших в Україні, став ще важливішим через блокування росіянами українських портів та чорноморських маршрутів. Тому останнім часом нашим залізничникам дошкуляють російські ракети та дрони, які цілять і у залізничні станції, і в енергетичні вузли, і у трансформатори, і навіть у локомотиви. Але Коростенська громада не стоїть осторонь цього, роблячи все можливе для розбудови ефективної системи ППО – звісно, спільно з військовими. Але про це я розповідати не буду.

 

Так виглядає Індрустріальний парк «Коростень»

 

Про комерційний проєкт вартістю 160 млн євро

Ви сказали, що ворог б'є по енергетичний складовій залізниці. А як ви загалом оцінюєте енергетичну незалежність громади? Чи намагаєтеся ви посилити її?

- Ми щільно працюємо з «Укренерго», і у нас є глибоке взаєморозуміння. Ми коли треба забезпечуємо підрозділи цієї компанії і нашою технікою, і матеріалами, і фахівцями. А головне, ми залучаємо за своїми зв’язками до ремонту і посилення об’єктів «Укренерго» на нашій території міжнародну спільноту… Нещодавно ми також поставили сонячні батареї на нашому водоканалі, на очисних спорудах та на лікарні. Та все це дрібниці у порівняння з міжнародним проєктом вартістю 160 млн. євро. За його умовами, на території Коростенської громади має з’явитися 25 великих вітрогенераторів загальною потужністю до 200 МВт, які сумарно забезпечуватимуть половину електроенергії всієї Житомирської області. Буде також побудована вся необхідна інфраструктура: під’їзні дороги, лінії електропередач та підстанція.  Ось де справжня децентралізація енергосистеми! Цей проєкт триває вже півтора року…

Хто ж міг виділити таку величезну суму – 160 млн євро!? Як ви знайшли такого інвестора?

- Ці кошти вкладає одна приватна литовська компанія, що залучила грант Євросоюзу. Проект реалізовується через українську компанію «Лит Вітер». Це якраз приклад конструктивної співпраці з народними обранцями, адже знайти цю компанію нам допоміг депутат Верховної Ради Ігор Гудзь, який відповідає в нашому парламенті за зв’язки із Литвою.  До речі, «Укренерго» оперативно забезпечило нас усією необхідною документацією. Ми вже виділили 25 ділянок, по 60 соток кожна, і на деяких з них вже ведуться роботи. Як на мене, вітряки – це чудове, сучасне, екологічне рішення наших проблем з енергетикою. Якщо встигнемо до морозів запустити перші вітряки, пережити зиму буде простіше. Допомогу нам обіцяло й наше литовське місто-побратим Укмерге. З початку війни воно підтримує нас у багатьох направленнях.

Як ви шукаєте проєктні та грантові кошти?

- У нас для цього є міжнародний відділ, у якому працюють, залежно від обставин, 2-3 особи, які добре знають англійську та інші мови. І вони, і все керівництво міської ради активно комунікує з різноманітними партнерами, їздить у відрядження. Кожен відповідає за свій напрямок: енергетична незалежність, будівництво, екологічні проєкти… Завдяки цьому за час великої війни у нас з’явилося кілька міст-побратимів: у Сполучених Штатах Америки, у Великобританії, у Литві, у Франції... І ми отримали від них багато гуманітарної допомоги. Ті ж сонячні батареї ми здебільшого поставили за рахунок залучених коштів. Лише два об’єкти у міській лікарні коштують 8 млн грн, тож можете уявити масштаб інвестицій. Завдяки такій нашій активній позиції, Коростень минулого року потрапив до планів Фонду Маршалла*. І за ста міст в Україні, які взяли участь у конкурсі з майбутньої відбудови, Фонд Маршалла обрав саме нас. На нашому прикладі він хоче показати іншим, як можна і треба працювати. Ми також намагаємося брати участь в усіх конференціях з відновлення України. Зараз, наприклад, готуємося до конференції у Таллінні, що відбудеться вже наступного року. Зараз за естонські кошти у складі нашої лікарні будується приміщення для МРТ-діагностики, й обсяг вартість інвестицій сягає 16 млн грн. Уряд Естонії також виділив грошову допомогу нашим мешканцям, які постраждали від ракетного удару 3 квітня.

Ви застали різні періоди українського місцевого самоврядування, у вас колосальний практичний досвід. Скажіть, будь ласка, яка частина реформи децентралізації виявилася найбільш життєздатною? А які інструменти місцевого самоврядування ще потребують допрацювання?

- У результаті реформи місцевого самоврядування Коростень об’єднався із 18-ма сільрадами, які налічували 43 села. Деякі з них були дуже заможними, бо мали гранітні та інші кар’єри, але більшість були бідними, фактично безперспективними та зруйнованими. Але ми не відмовилися від них – навпаки! Ми зробили все, щоб людям там жилося краще. Загалом у Житомирській області 66 територіальних громад, і всюди одна і та ж картина: після реформи децентралізації села ожили – на периферії вперше за багато років почали ремонтувати дороги, школи, клуби…

А чи з’явилися цікаві бізнес-проєкти? Адже села не буде не без школи, а без місцевого бізнесу...

- Так, ми маємо тут чим похвалитися. Наприклад, в одному з наших сіл датські підприємці заснували тваринницьку ферму, яка зараз є найбільшою у Житомирській області: там понад 22 тис. голів свиней. Зростає і фермерство, хоч наші землі не дуже родючі, не такі, як на Полтавщині чи Київщині. Але наші фермери успішно вирощують кукурудзу та соняшник. Також у нас добре росте картопля, льон та хміль... Шкода, що держава не дуже опікується малим фермерством. От що могло б підняти село! А великим агрохолдингам, які мають десятки тисяч гектарів землі, і власники яких часто живуть за кордоном, це завданням не по силах. Якщо у селі буде не тільки виробництво сільськогосподарської продукції, а ще й переробка, будуть робочі місця, люди отримуватимуть зарплату і нікуди із села не поїдуть. Не буде переробки, і вони виїдуть до більших міст, де можна більше заробити. Он, Київ поруч, і охоронником до супермаркету завжди можна влаштуватися. Тому ми завжди намагалися організувати бодай якусь переробку на місці. До речі, зараз ми ведемо перемовини щодо будівництва у нас заводу з переробки ненаркотичної коноплі. Переробка – це перспектива!

 

* Фонд Маршалла – це неофіційна назва недержавної організації «Німецький фонд Маршалла Сполучених Штатів» – The German Marshall Fund of the United States, скорочено GMF. Його було створено у 1972 році як символічне продовження ідей плану Маршалла – американської програми допомоги Європі після Другої світової війни. Після початку повномасштабної війни Росії проти України фонд також фінансує проєкти відбудови, навчання місцевих управлінців, підтримку незалежних медіа та громадянського суспільства тощо.

 

Після підписання договору з Фондом Маршалла у рамках програми «Партнерство для українських міст». Зліва направо: представник Фонду Надім Усеінов, Коростенський голова Володимир Москаленко, представник Освітнього альянсу для України Томас Остін

 

Володимир Москаленко після підписання договору з естонською компанією про будівництво у його громаді 25-ти вітрогенераторів вартістю 160 млн євро

 

Директор заводу МДФ, що входить до індустріального парку Коростень, Катерина Самчук показує своє підприємство начальнику Житомирської обласної адміністрації Віталієві Бунечку (другий справа) та Коростенському міському голові Володимирові Москаленку (другий зліва)

 

«Хочу, щоб держава обернулася обличчям до місцевого самоврядування…»

Що би ви хотіли сказати уряду, президенту, парламенту?

- Я би хотів, щоб держава обернулася обличчям до місцевого самоврядування. Щоб вона поводилася більш прогнозовано із повагою. От, наприклад, минулої осені ми, як і належить, сформували бюджет. І раптом 27 грудня Кабінет Міністрів приймає рішення, за яким органи місцевого самоврядування повинні підняти заробітну плату педагогічним та соціальним працівникам, причому на конкретні суми. Хіба так робиться? Знайдіть спершу кошти, обговоріть проєкт постанови з асоціаціями місцевого самоврядування, зробіть все завчасно!.. Інший момент, у якому ми не можемо з державою знайти порозуміння, стосується пільг постраждалим від аварії на Чорнобильській АЕС.

А що тут не так? Здається, по наслідках аварії на ЧАЕС все вже давно вирішено…

- Зовсім ні, а ми, до речі, є найбільшим містом поза зоною відчуження, що суттєво постраждало від цієї аварії. Відтак нашим людям належать і пільги, і виплати. Але з недавнього часу держава передала всі повноваження щодо цього Пенсійному фонду, який, м’яко кажучи, не дуже зацікавлений у тому, щоб іти назустріч людям. Він раптом почав вимагати у людей підтвердження коростенської прописки з 1986-го по 1993-й. Часто таке підтвердження важко знайти, адже це було 40 (!) років тому, в іншій державі, коли в усіх були інші паспорти… Людям доводиться судитися. Як на мене, це ганьба. Тим не менше, саме під вікнами міської ради проходять всі мітинги невдоволених. Я пояснюю людям, що ми Богу душу винні, що їм треба їхати до Києва. Але вони розуміють справу так: ми тебе обрали керівником міста, ти наші проблеми і вирішуй, якими б вони не були.

І ви вирішуєте?

- Ну, ми намагаємося допомогти: пишемо різні звернення в усі інстанції, та все марно. Верховна Рада навіть тимчасову слідчу комісію створювала з цього питання, але це нічого не дало. Через це деякі люди, які все життя прожили у так званій «брудній зоні», не мають ані пільг, ані виплат. От такою є позиція держави.

Нема нічого доброго? Все зрада?

- Чому нема? От можу сказати добре слово за нашого голову обласної військової адміністрації Віталія Бунечка.

Неочікувано. Це вже майже панегірик?

 Не смійтеся, я зовсім не хочу підлизатися до нього чи щось таке. Зрештою, я тих голів адміністрацій за 28 років стільки перебачив! Так-от, нинішнього голову я хочу відзначити за те, що він намагається з місцевим самоврядуванням дружити, а не тільки спускати згори накази та постанови. Бунечко по-справжньому прислухається до голів громад, у яких бачить не підлеглих, а партнерів. Їхня думка має для нього вагу. За ініціативою пана Віталія усі голови громад збираються раз на два-три місяці в одній з громад, вивчають тамтешній досвід, обмінюються думками. Таке за 28 років роботи у мене вперше. Також вперше те, що я можу о будь-якій порі дня і ночі набрати голову обласної адміністрації, і він ніколи не пропустить мій дзвінок, завжди відповість. Така співпраця – на користь цілій області.

 

Голова Коростенської громади Володимир Москаленко (ліворуч) та голова Житомирської обласної військової адміністрації Віталій Бунечко під час підписання договору про співпрацю з урядом Естонії